Розділ четвертий

Олександра

З благодійного заходу ми з Дем’яном повернулись о другій годині ночі. Я засинала майже на ходу, але навіть крізь дрімоту відчувала легкий сором за своїх батьків. На сукню мені гроші видали, на благодійність – ні. Звісно, як пара, ми зробили щедрий внесок, але з кишені Дем’янового діда, бо мої батьки вирішили на це не витрачатись.

Хоча… Це б не допомогло. Враховуючи, як, наприклад, Лісовський реагував на одну тільки згадку про моїх маму і тата, мало око не сіпалось, їх репутацію нічого не врятує.

Приїхавши до батьківського будинку, я одразу ж пішла спати. Сподівалась, що мене не чіпатимуть аж до обіду, але зранку прокинулась через шум, що долинав з першого поверху.

– Ну що за чорт, – простогнала я, вибираючись з ліжка.

Знизу лунала музика. Я навіть не уявляла, з чого б то мама чи тато щось таке вмикали, настільки застарілий несмак, що аж вуха в’януть. До класики, м’яко кажучи, не дотягує, а новинкою перестало бути уже років тридцять тому.

Я протерла очі і, як була, у шовковій піжамі, потупала з кімнати. Дійшла до вже до середини сходів… І завмерла.

Просто навпроти мене, на щастя, поки що на поважній відстані, стояв Белзецький власною персоною. Лисина його блищала від поту, сам чоловік вирядився в обтислу, чи то пак малу для його черевця футболку та бриджі. І щось мені підказувало, що ширінку він розстібнув – на щастя, за пузом її не було видно.

Зазвичай ділового партнера батьків я бачила в костюмах, і в них він виглядав не таким огрядним… і не настільки огидним.

Я кілька разів моргнула, відходячи від шоку.

– Здрастуйте, – прошепотіла, мимоволі відступаючи на сходинку вище. – Не знала, що ви тут.

– Доброго ранку, Шурочко, – він розтягнув губи у мерзенній усмішці.

Я відчула на собі його липкий, уважний погляд. Спочатку він ковзнув по моїх ногах, тоді по оголеному животі – верх піжами був укорочений, – тоді спинився на моїх хай і прикритих, але лише одним шаром тонкої тканини грудях.

До мене нарешті дійшло, в якому вигляді я стою. Розтріпана, сонна, напевне, сексуальна – все те, що точно не можна бачити такому, як Белзецький. Якби мене так роздивлявся молодий хлопець, я б, може, знітилась і насварилась, проте зараз…

Мені стало просто огидно.

– Вибачте, – пискнула я і, уже не гаючи часу, кинулась нагору.

На другому поверсі на мене вже чекала мама. Я пірнула в свою кімнату, вона, ясна річ, посунула за мною. Отже, мені не здалось, прийшов час для чергової «серйозної розмови».

– Що він тут робить? – зашипіла я, киваючи в напрямку сходів. – Мам?!

– Приїхав до нас на барбекю, – посміхнулась мама, ніби не розуміючи причин мого обурення. – Ми вирішили, що відпочинок на природі не завадить. Так що приводь себе до ладу, перевдягайся, – вона відкрила мою шафу і взялась перебирати одяг, – і спускайся, допоможеш мені подавати на стіл.

Готувати мама не вміла, тож, коли вже замовила якийсь кейтеринг, могла і про сервірування сказати, але ні. Хотіла, аби я покрутилась перед Белзецьким?

– Мам, – похмуро почала я, – ми з тобою домовлялись, що я спілкуюсь з Дем’яном… І я свою обіцянку виконала. У нас навіть щось зав’язується. Чому Белзецький взагалі тут?

– А хіба я обіцяла, що ми працюватимемо тільки з Княженками? Це бізнес, дитинко.

– Та працюйте з ким хочете! – обурено видихнула я. – Але до чого тут я?! Гаразд. Добре, – я спробувала взяти себе в руки. – Думаю, ти не будеш проти, якщо я побуду у себе в кімнаті. Почуваюсь неготовою до барбекю…

На жаль, мої надії вчергове було зруйновано.

– Дуже навіть буду проти, – хитнула головою мама. – Це як мінімум некультурно, Сашо. Тож вдягайся, – вона вручила мені в руки легкий комбінезон з софту, – і приєднуйся до нас. Василь Андрійович буде в захваті від спілкування з тобою.

– Мам! – мені стало страшно. – Чекай! А як же Дем’ян?!

– А що? Ну, так, Княженко – перспективніша кандидатура, – погодилась мама. – Проте він молодий, а у них часто вітер в голові. Звісно, тобі треба поставити його в пріоритет. Але це не заважає бути милою з Белзецьким, приберегти його, як запасний варіант. Якщо з Княженком не складеться, тоді завжди матимеш надійний тил…

Я навіть не знайшлась як відповісти, просто стояла і ошаліло моргала.

– І не треба на мене так дивитися, – на вустах мами розцвіла підступна усмішка. – Василь Андрійович знає, що він не молодий і не красень, тож те, що ти мала стосунки з однолітком, якщо що, його не відлякає. Будь мудрішою. Перевдягайся давай, – і з цими словами, не давши мені шансу нічого заперечити, вийшла з кімнати.

Не вірячи своїм вухам, шокована до крайнощів, я навіть слухняно перевдяглась в комбінезон. Подивилась в дзеркало… Глибокий виріз, ноги майже голі. Не дивно, що мама мені це здала! Белзецький знов пожиратиме очима.

Ні, це вже занадто. Я до нього в такому вигляді не вийду. Та ні в якому не вийду, це божевілля!

Іншого вибору не було. Я набрала Княженка.

…Пощастило, слухавку він підняв одразу ж.