1 (4)

– Вкушу, – погрозливо промовила я. – Або вріжу. Або нащо обирати? І те, і те.

– Ти завжди так круто проводиш переговори, чи це я заслужив на особливу честь відчути на собі, наскільки гострий в тебе язичок?

– Не думаю, що ти в принципі заслужив якоїсь особливої честі, – я відступила від нього ще на крок, сподіваючись, що не впаду, отак задкуючи. – Ходімо, я мала показати тобі туї.

Ми повільно рушили садом. Я намагалась не повертати голову до Дем’яна, а ще – не тремтіти від холоду. Серпень цього року видався холодним, і я явно промахнулась з сукнею. Аж сироти виступили на шкірі.

Раптом мене ніби огорнуло тепло. Я зашипіла, зрозумівши, що це Дем’ян міцно обійняв мене за плечі, але не спробувала вивернутись.

От зараз було б дуже добре, якби мама подивилась у вікно. Ще подумала б, що я правильно виконую її настанови, може, не поспішала б морочити голову принаймні Белзецьким. 

– Не тремти. Можливо, ти все-таки ввімкнеш мізки – вони в тебе колись були, я точно пам’ятаю, – і погодишся на мої умови!

– З чого б то я взагалі мала з тобою про щось домовлятись? Не кажучи вже про те, що я тих умов навіть не чула.

Взагалі-то причини в мене були. Я усвідомлювала, що, не зумівши зіграти роль ласкавої кішечки з Дем’яном, обрікаю себе на вечерю з Белзецьким.

Той церемонитись точно не буде. На відміну від Княженка, він точно хоче собі молоду дружину. А я не хочу підстаркуватого чоловіка.

Ні, п’ятдесят – нормальний вік, все супер. Можна одружуватись. Але ж не з дівчиною, що тобі в доньки годиться! Крім того, Белзецький – це вам не мій підтягнутий і стрункий батько. І не батько, наприклад, Миронового друга Птахи, якого хоч зараз на обкладинку. Це такий собі лисуватий, бридкий тип з типово патріархальними, мов з минулого тисячоліття, поглядами на життя.

Коротше, останнє, що потрібно молодій привабливій дівчині, яка ще жодного разу не закохувалась, а цілувалась тільки з оцим одороблом, який зараз руки свої на плечі закидає.

Головне йому про це не сказати. А то ж вирішить, що я три роки смак його поцілунку бережу. Ага! Його крові. Бо ж добряче тоді вкусила…

– Ну, але ж тебе явно зібрались видавати за мене заміж, – провадив тим часом Дем’ян.

Я насварила себе за те, що мені подобається його голос. Такий низький, трошки хрипкуватий, звабливий, що ніби огортає, і в голові одразу все так туманно…

Головне не дозволити собі затуманитись до того стану, що я знов закохаюсь в нього.

Ні. «Знов» – це погане слово. Ніколи я до нього не відчувала нічого, а то був так, інтерес вісімнадцятирічної наївної дівчинки. Не більше.

– І чимось погрожують, – продовжив Дем’ян. – Тож, напевне, таки є сенс домовлятись. Чим тебе так притиснули?

– А які в тебе умови?

– Хитра, – примружився він. – Правда за правду?

– Окей. Ти перший.

– Гаразд. Дід хоче, щоб я адаптувався до цього вашого «високого кола спілкування», – в голосі Дем’яна так і дзвеніла отрута. – Він вважає, що для цього мені потрібна правильна дівчина, щоб не було так, як з моїм, прости господи, батьком і братиком. Я не маю бажання зустрічатись з цими манірними кралями, але помічниця мені знадобиться. Крім того, новий універ… Час на адаптацію, таке інше.

– Який саме?

Він назвав. Потім оголосив спеціальність. Тоді додав про групу.

– Шикарно, – прошипіла я. – Ми з тобою ще й одногрупники… І що має робити твоя помічниця?

– Все, – розплився в широкій усмішці Дем’ян, але, зачувши моє шипіння, виправився. – Допомога з навчанням, розказувати мені, на які заходи я маю ходити, супроводжувати, ну, всяке таке. Я не тягну дівчат в ліжко за угодою! І в стосунках з тобою не зацікавлений. Не чіплятимусь. Хіба що ти сама попросиш, – і підморгнув.

– Не дочекаєшся, – буркнула я. – У моїх батьків щось там з бізнесом, і вони хочуть, щоб я або закохала в себе тебе, або вийшла заміж за їх ділового партнера.

Дем’ян відступив від мене на крок і зміряв уважним поглядом.

– І послати ти не можеш? Куди ж кралечка без батьківських грошей, так?

Я пронизала його лютим поглядом.

– Кралечка розбереться, але матір сказала, що зірве мій екологічний проект та подбає про те, щоб я вилетіла з університету, бо там якась крива угода контрактна. Ну, і позбавить спадку, який взагалі-то від діда, але гроші мене хвилюють менше. Я не збираюсь коритись, але мені потрібен час, щоб хоч щось від неї убезпечити! Тож… Гаразд. Я згодна бути твоєю помічницею. І ми зіграємо ролі пари для твого діда і для моїх батьків. По руках?

– По руках, – він простягнув мені руку, але коли я вклала свою долоню в його, сіпнув на себе, рвучко обійняв і поцілував, скріпляючи нашу угоду цілунком.

От… Зараза.

Але я все одно впораюсь.