1 (3)

Я спочатку завмерла. Ненавиджу, коли хтось торкається мене без мого дозволу, а тим паче, так відверто. Дем’ян же явно не був в курсі, що таке згода чи особисті кордони. Його пальці зминали мою сукню, друга рука уже змістилась мені на потилицю…

Поцілує? Ага. Так я й далася! Цього разу кусатимусь до крові.

Проте, можливо, спочатку обійдемось словами…

– Такі як я – це які, – уїдливо спитала я, – ті, що тебе три роки тому послали, коли ти простягав свої лапи?

– Ну, може, не послала б три роки тому, то вже була б дружиною спадкоємця бізнес-імперії Остапа Княженка, – Дем’ян примружився, – але ж куди, хіба така принцеска може зустрічатись з простим хлопцем, правда? Тобі треба був той білявий кент. Так від мене в його машину стрибнула, що аж засвистіло.

Я спочатку навіть не зрозуміла, про кого Дем’ян взагалі говорить. Який до біса кент? Я в свої вісімнадцять ні з ким не зустрічалась!

Окей, варто визнати, це актуально й донині, хлопця в мене нема.

Але повідомляти про це я не поспішала. Не цьому нахабі.

– Ну звісно, – прошипіла я роздратовано, наплювавши на те, що весь мій план бути люб’язною і прикидатись зацікавленою в цих стосунках летить псу під хвіст, – це ж мені розповідатиме хлопець, який спочатку кликав мене ночами зорі роздивлятися в Карпатах, а потім цілувався з Машкою під найближчим кущем. Чому на Маші не одружився?

Дем’ян ледве не скипів від люті. В його карих очах спалахнула відверта злість, і знадобився час, аби її втамувати. Здавалось, погляд заволокло чорнотою.

– Бо я не одружуюсь з дівчатами, що розігрують, ніби вони підвернули ногу, а потім лізуть цілуватися, – примружився він. – Куди ж Маші до неприступної принцеси Ладорської, так, Алекс? Шкода тільки, що дуже скоро виявилось, яка ця неприступність фальшива.

Цікаво, чи видно нас з вікна? Якщо так, то ні мама, ні Остап Семенович не будуть дуже раді, якщо я дам Дем’янові по пиці.

Але ж як страшенно хочеться.

– А де тепер твій кавалер, білявий отой? Не пройшов батьківську цензуру? Дивно, дивно. Що, ота блакитна тачка була не його?

Останні кілька хвилин я все намагалась згадати, про кого взагалі говорить Дем’ян, але тепер нарешті дійшло.

– О, так, він справді не пройшов батьківську цензуру, – закивала охоче я. – От прямо з тих пір, як мій брат одружився з коханою дівчиною, його додому і не пускають.

Дем’ян аж скам’янів. Я зрозуміла це з руки, що раптом перестала перебирати поділ моєї сукні. Пальці його враз потвердішали.

– Брат? – перепитав він хрипко. – В сенсі?

– Лапи прибери, – звеліла я, виборсуючись з його палких і геть недоречних обіймів. – Зараз, покажу, може, до тебе нарешті дійде значення цього простого слова.

Я спустилась сходами донизу, аби не стирчати на ганку просто під вікнами, добула мобільний телефон з маленької сумочки, яку за звичкою завжди тягала з собою, коли не мала кишені, куди його кинути, відкрила галерею, знайшла потрібну фотку і продемонструвала Дем’янові. Там ми стояли втрьох. Я, весела подружка нареченої, ну, і власне, самі наречені, Катя та Мирон, усміхнені та неймовірно радісні.

Дем’ян придивився.

– Дідько, – прошипів він. – Це правда був твій брат.

– Ага, – кивнула я. – Зовсім не обов’язково було потім писати мені оті повідомлення, що ти написав. Геть неграмотні, між іншим.

– Зате ти мене послала так грамотно, що далі нікуди, – прошипів він.

– І пишаюсь цим. Маша тобі точно не сестра, – я гордо задерла підборіддя. – Так що не думай, що я справді, всерйоз можу захотіти бути з таким, як ти.

– Ну хіба що заради грошей мого діда, так?

– Вони мені дарма не здались, – я фиркнула. – І взагалі, я тебе сюди не кликала. От хто кликав, до того і пред’являй претензії. До чого це все?

Дем’ян схрестив руки на грудях.

– Бо дід прагне, аби я познайомився з хорошою дівчинкою, з якою побудую міцні стосунки і нормально адаптуюсь в цьому світі, – презирливо фиркнув він. – В світі багатих козлів та розпусних дівиць.

– Ти диви. Праведник знайшовся. Чому саме я?

– Ти вже третя, з ким мене знайомлять, – повідомив Дем’ян. – І мене це дістало. А судячи з того, що ти ласкаво мені посміхалась при батьках, їм теж від тебе щось треба. Так?

Я промовчала. Він потрапив в точку.

– Що ж, супер. В такому випадку, – Дем’ян знов підійшов до мене впритул, – я пропоную тобі угоду. І в твоїх інтересах погодитись, Алекс, – він простягнув руку і ласкаво погладив мене по щоці.