1 (1)

– Ти повинна закохати в себе Княженка-молодшого. Або підеш заміж за Василя Белзецького, і про університет можеш забути.

Я від несподіванки аж заклякла. Коли матір покликала мене на особисту розмову до свого кабінету, я чекала чого завгодно, але не цього.

– Ти смієшся? – про всяк випадок перепитала я. – Мам, ти чого? Якого Белзецького? Василю Андрійовичу п’ятдесят три роки!

– П’ятдесят два, і я назвала тобі ще один варіант, – мама нервово сіпнула плечем. – Олександро, у нас серйозні проблеми в бізнесі. Дуже. З тих пір, як бабуся забрала свою частку, ми ледве вигрібаємо. Потрібні кошти! І чималі! А ти – наша козирна карта. Молода, приваблива дівчина…

Яку можна обміняти кошти для підтримки сімейного бізнесу.

Просто чудово.

Звісно, мама не сказала цю фразу. Але вона ніколи не говорила нічого чесно, я була здивована вже й тому, що вона про мої перспективи так відкрито заявила. Напевне, добряче притиснуло, якщо вирішила так просто викласти все, що має, і поставити мене перед фактом.

Ще й варіанти, ну просто, один кращий за інший!

– А якщо я відмовлюсь? – з викликом промовила я. – Мені скоро буде двадцять один рік, мам. Я повнолітня. І не зобов’язана робити те, що ти мені скажеш. А університет тут до чого?..

– Ну, ти ж читала контракт, коли вступала? За твоє навчання платить фірма. Переоформити документи, звісно, можна, і я навіть припускаю, що ти знайдеш ці кошти. Наприклад, попросиш брата. Але вилетиш все одно, – вона схрестила руки на грудях. – Про свій спадок також можеш забути, бо ми не обдаровуватимемо доньку, яка не здатна подбати про свою родину. Ну, і твій екологічний благодійний проект, ясна річ, теж… Зірветься. В твоїх інтересах, Олександро, придивитись до першого варіанту. З тих пір, як Валерій та його батько потрапили в немилість голови родини, багато чого перевернулось з ніг на голову. А тепер… Тепер Княженко-старший нарешті знайшов свого онука. Дем’ян, кажуть, привабливий хлопець. І сьогодні він буде на вечері.

Я заскрипіла зубами.

– Тож обирай. Або ти сьогодні будеш з ним люб’язною, або завтра, на вечері з Белзецьким… Інакше жодних привілеїв не отримаєш.

Який жах! Коли Мирон, мій старший брат, казав мені, що батьки з’їхали з глузду та коять бозна-що, я не вірила, казала, що це йому просто не пощастило, він потрапив під гарячу руку. Тепер я на власному досвіді переконалась: аж ніяк!

Моя рідна матір мене шантажує. Грошима, благодійним проектом, навчанням. Звісно, можна відмовитись і втратити все одним махом, а можна… Спробувати викрутитись.

Принаймні, в мене буде час, щоб хоч трошки убезпечити себе. Наприклад, своє навчання в університеті.

– Гаразд, – промовила я максимально спокійно, намагаючись тримати обличчя. – Я сьогодні спробую… Познайомитись з Княженком та сподобатись йому. Як він хоч виглядає?

– Симпатичний, – смикнула плечем мама. – Хоч і трішки неотесаний, але це не проблема. Справжня жінка знає, як зробити чоловіка слухняним, чи не так? От і ти постараєшся. Його дідусь спить і бачить, щоб Дем’ян одружився з дівчиною з хорошої сім’ї. Він ріс… Бідно, тож не надто розбирається в етикеті і всякому такому, але потерпиш.

Сподіваюсь, «трішки неотесаний» – це просто звичайна людина, а не хлопець, що мов з лісу вирвався. Бо я знала тільки одного Дем’яна – і він мав зовсім інше прізвище, на щастя! – та це було геть не саме приємне знайомство в моєму житті.

Добре, що ми вже кілька років з ним не бачились. Навряд чи той Дем’ян сильно виправився після одинадцятого класу, коли ми, власне, і перетинались – у літньому таборі в Карпатах, де він перепаскудив мені весь відпочинок.

– Тож будь хорошою дівчинкою, – нагадала мама вкотре. – Йди, готуйся до зустрічі. Не забудь нафарбуватись!

Я кивнула, радше автоматично, аніж справді сприйнявши її слова, і поспішила до кімнати. Бажання виряджатись не мала зовсім, але ж маю я хоча б прикинутись, що слухаюсь. Як показала ця розмова, батьки здатні на будь-яку підлість, тож треба їм підіграти…

Перетворюватись на розмальовану ляльку я не бажала зовсім, тож лише трошки підфарбувала вії чорним. Природним білявкам багато хто заздрить, але у такої зовнішності є й свої недоліки… Подумала хвилинку і провела по губах рожевим блиском. Перевдягнулась в блакитну, під колір очей, обтислу сукню, що підкреслювала фігуру, взула босоніжки на підборах, волосся просто розчесала, і воно хвилями лягло на плечі.

Закінчила саме вчасно. Шурхіт коліс по гравію свідчив про те, що гості вже прибули. Мушу зустрічати, як гарна господиня, щоб його…

Я не втрималась і все-таки визирнула з вікна. Де він там, той Дем’ян… побачила спочатку старшого Княженка, літнього, за сімдесят років, чоловіка, потім – його племінника, відомого бізнесмена. Останнім з машини вискочив молодий хлопець. Здається, мій одноліток. Я відзначила гарну, спортивну фігуру, сучасну зачіску, густе темне волосся. Красивий! Щоправда, в сорочці явно почувався некомфортно, але це дрібниці.

Він підняв голову, і я всміхнулась. Здається, ми побачили одне одного. Красивий хлопець, риси такі правильні…

Дем’ян спохмурнів, і моя усмішка теж згасла.

Я його впізнала.

І це був той самий хлопець, якого я так палко ненавиділа вже три роки.