8 (3)

Цей поцілунок анітрохи не нагадував ті несміливі доторки губ до Георгової щоки, що я дарувала йому раніше. Він пригорнув мене до себе, і я відчула, як його жар перетікає в мене, наповнюючи зсередини. За спиною ніби розкрилися крила, і я знов опинилась в танці, коли всі довкола кружляли парами, а для нас застиг час, і ми належали лише одне одному. 

Не знаю, скільки часу ми так стояли, мить чи вічність, проте я не могла змусити себе відсторонитись. Навіть коли перервала поцілунок, все одно дивилась Георгові просто в очі. 

— Я зроблю все, — прошепотів Георг, — аби не зрадити твою довіру, Наталі.

— Дякую, — озвалась стиха я. — Ти найчудовіший чоловік, якого я коли-небудь зустрічала в своєму житті. Найдобріший до мене…

Я сховала обличчя у нього на грудях і завмерла так ще на кілька хвилин. Лише сильний порив вітру змусив Георга промовити: 

— Напевне, вже час повертатись додому. Не хочу, щоб ти змерзла.

— Мені тепло… — заперечила я, але, зрозумівши, як це звучить, з важким зітханням додала: — Звісно, ходімо. Нічого нам тут стояти.

Ми поверталися до пекарні, не зронивши жодного слова. Здавалось, обидва хотіли насолодитись тишею. Я тримала Георга за руку, і він ніжно стискав мої пальці, даруючи насолоду від своєї присутності.

Аж раптом замість тепла я відчула напругу і навіть переляк. Підвела погляд, прослідкувавши за тим, куди він дивиться, і охнула. Попереду, де була наша пекарня, блимотіли вогні. Вони кружляли довкола розбитого вікна. 

— Святі стихії, — видихнув Георг. — Там же була захисна магія… 

Ми водночас кинулись вперед. Серце гулко калатало у грудях. 

Від порядку, що панував у пекарні, не залишилось і сліду. Було видно пробитий магічний захист. Крадій не зачепив двері, проте розбив ущент вікно. Там, де ми лишали цукерки та кекси, тепер можна було розгледіти лише гори розбитого скла. 

— Прокляття… — Георг ступив вперед. — Чому магія не спрацювала… Не можу зрозумі… Там хтось є! — видих прозвучав на межі шепоту, однак я розчула кожнісіньке слово. — Зажди тут, я спробую його спіймати.

Він рушив вперед, на лови невідомого злодія, а я залишилась стояти посеред яскраво освітленої площі. Довкола не було людей, що могли б забити на сполох чи кинутись на допомогу, а грабіжник же може бути озброєним!

Ця думка підігнала мене, і я помчала слідом за Георгом, підібравши поділ сукні. Не можна, щоб він постраждав. Я повинна захистити цього чудового чоловіка будь-якою ціною, і плювати, що він маг, а я дівчисько, яке нічого не вміє.

Георг відчинив двері, і я заскочила до пекарні слідом, саме вчасно, щоб побачити, як він ухиляється від зачарованої кулі, що вилетіла з-за прилавку. Розряд був не надто сильним, проте при прямому влучанні міг серйозно нашкодити. Злочинець явно не збирався здаватися просто так та володів чарами.

— Стій, тобі ж гірше буде! — пригрозив Георг. — Ти від мене не втечеш!

— Це ми ще побачимо! — пхикнув незнайомець і кинув знов, тільки вже не магічним розрядом, а касовим апаратом. 

Чари вберегли пристрій від знищення, і в грабіжника полетіли іскри захисної магії. Він звереснув і помчав геть, рятуючись від мстивого касового апарату. 

Георг теж не змусив довго на нього чекати. Він перескочив через прилавок, змахнув рукою, і напівтемряву розірвало десятками сонць. Магія, що тремтливо танцювала на його пальцях, тепер була всюди, аби грабіжник не міг сховатись, як би того не бажав.

Однак жодне світло не могло стримати зловмисника. Він шурнув вбік, перевертаючи стелаж. Почувся дзвін битого скла. я ж тільки-тільки змогла роздивитись нашого злодія. Здається, зовсім юний, худорлявий, прудкий, ніби куниця, що залізла до курника. 

Хлопчина підстрибнув, злітаючи на підвіконня, і я зрозуміла, що зараз він вискочить та побіжить геть з пекарні. Зблиснув в повітрі злодійський артефакт. Захист, виставлений Георгом, знов луснув. 

— Вікно! — розпачливо вигукнула я, сподіваючись привабити увагу Георга.

Він повернувся до вікна саме в ту мить, коли злодюжка прокрутив артефакт між пальців і відповів пекарю задоволеною усмішкою. В чарівному предметі явно було достатньо заряду, щоб хлопець розрізав і стримуючі чари. Він побачив, як Георг здіймає руки, щоб накинути на нього захисну павутину, і лише розсміявся, граючись, відбив її…

Проте магія, яка стільки разів спрацьовувала, дозволяючи Стенові та іншим вуличним зарізякам залишатися безкарними, пройшла крізь павутину Георга. Ножі, що перерубали будь-яку павутину, не змогли здолати воду. 

Сила Георга хвилею омила злодюжку, обплутала його. Хлопчина завмер, похитнувся та не впав лише тому, що Георг встигнув спіймати його за плече. Він рішуче штовхнув злодія до стіни, притиснув до неї. 

— Попався, — прошипів Георг. — Ну, чарівнику, і як ти тут опинився? 

Хлопець покрутив головою і вп’явся в мене поглядом. Я завмерла, впізнавши його. Один з дружків Стена, Білл. 

— Вона, — прохрипів Біллі, — вона мене навела. “Помічниця” твоя, Наталі.