5 (2)

Кузина ще раз виразно подивилась на мене, тоді хитнула головою і промовила:

— Дивись, не злякай дівчину. Бо якщо ти думаєш, що це дуже непомітно, те, як ти довкола неї в’єшся, то ти вельми помиляєшся. Все вона бачить. Поки що дозволяє, але хтозна, що воно буде далі, правда?

— Не в’юся я…

— Георгу, — Даяна закотила очі, — не сміши мене, м? Я тебе змалечку знаю, ти ще так на жодну дівчину не дивився. І торти раніше шоколадні випікав хіба що для Альберта.

— Звісно, випікав, — буркнув я, — тому що це єдине, що може заспокоїти нерви дуже злому Темному Володарю після чергової наради.

— А Наталі ти нерви після чого заспокоюєш, після своїх залицянь? — вигнула брови Даяна. — Ой, дивись мені, — вона пригрозила пальцем, а тоді серйозніше додала: — Ми не можемо ризикувати Альсорією.

— Батьківщина понад усе, — серйозно кивнув я. — Даяно, я про це ніколи не забував. Але ж Наталі — просто сирота, а не майбрукська принцеса, якої нам треба стерегтися. Якби я пригощав солодощами леді Селену, та ще й не досипавши всередину отрути, отоді тобі треба було б хвилюватися.

— Не сумніваюсь, що цього ти б точно не робив, — розсміялась Даяна. — Гаразд. Я піду, прогуляюся. Давно хотіла подивитись на зимовий Майбрук. Там гарно…

Я замислено кивнув… Тоді додав:

— Тільки будь обережна! Майбрук — не Альсорія, в столиці тут не настільки спокійно. І не настільки світло. Навіть на королівській площі. Може, тут нема демонів, зате абсолютно точно є злочинність. Не хочу, щоб ти постраждала. Може, краще просто почитаєш, а погуляти сходимо разом, наступного дня?

— Георгу! — Даяна невдоволено хитнула головою. — Не вигадуй. Я — відьма. І здатна за себе постояти, якщо ти забув. Як буде дуже треба, то кого завгодно спопелю. Чи ж не дарма я закінчувала академію Торенвес? Тож все, не мороч мені голову.

Вона крутнулась на підборах і вийшла, лишивши мене наодинці з шоколадним тортом.

Можливо, іншим разом я б кинувся спиняти сестру та переконувати її, що вона анітрохи не думає про свою безпеку, проте зараз мені надто вже сильно хотілось побачити Наталі. Крім того, Даяна справді сильна чарівниця, навряд чи тут, в країні, де до магії ставляться, як до дару божого, а не до схильності, яку треба розвивати, хтось здатний випадково їй нашкодити.

Так що я втамував своє бажання захищати кузину магічним закляттям-дзвоником, що мало вдарити ворогів, якщо спробують до неї полізти, і гукнути мене, а сам пішов до їдальні, накривати стіл для двох.

Наталі мала хороший апетит, тож окрім шоколадного торту я ще зробив рибний салат та пасту з креветками. В Альсорії їх можна було рідко зустріти, і коштували приблизно стільки, скільки в Майбруку ті кляті яйця, а тут морепродукти на кожному кроці, і всі місцеві їх люблять. Хотілось вірити, що Наталі не кидатиметься в мене тими креветками і не скаже, що ненавидить рибу.

Інакше мені доведеться запідозрити, що вона була викрадена з Альсорії чи з якоїсь іншої країни!

Я саме розливав по келихах лимонад, коли почув втомлені дівочі кроки. Поставивши глечик на місце, я визирнув до коридору саме вчасно, щоб зіткнутись з Наталі.

— Привіт, — посміхнувся їй. — Як робочий день?

— Все чудово! — відповіла вона, намагаючись витиснути з себе бадьору усмішку, а тоді втомлено зіткнула: — Ноги аж гудуть… Думаю лягти і не вставати до завтрашнього ранку.

— Непогана ідея, — погодився я. — Але невже в мене нема жодного шансу вмовити тебе…

— На уроки магії? Жодного! Я не те що вогник, я навіть іскру не вичавлю! — видихнула Наталі.

— О. Ні. Не на уроки магії, — я похитав головою, — на вечерю? З шоколадним тортом…

Вона облизнулась, явно несвідомо.

— З тортом?

— А на основне рибний салат, — спокусливо всміхнувся я, — і паста з креветками. Ти любиш креветки?

Наталі зам’ялась.

— Гаразд, — здалась вона через три секунди роздумів, — ліжко зачекає. Креветки… Я давно їх не куштувала. Хіба що суп з панцирів, то він був смачний. І дешевий. Нам в притулку готували. А м’ясо креветок хто біднякам дасть?

— Мені здавалось, вони у вас тут дешеві. На відміну від яєць чи курячого м’яса. Так, я поклав королівські, а не оті звичайні дрібні, але ж все одно.

— Раніше з курми було краще, але останні два роки завелась якась пошесть, — хитнула головою Наталі, прослизаючи до їдальні. — Ох, Георгу, це неймовірно смачно пахне… — вона завмерла, дивлячись на стіл. — Просто… Божественно. Як ти навчився так готувати?

— Просто це було єдине, що могло заспокоїти мої нерви. А мені доводилось дуже часто нервувати на попередній роботі.

— Боюсь поцікавитись, що ж то за робота така була… ні-ні, не говори, — гмикнула Наталі.

Вона збігала до рукомийника і повернулась за хвилину, сіла за стіл і підсунула до себе тарілку. Я вчинив за прикладом дівчини, зиркаючи на неї. Оцінить чи ні…

Наталі наколола на виделку першу королівську креветку, відкусила шматочок… І завмерла, здивована.

— Це дуже смачно, — прошепотіла вона, — і… — замружилась. — І я це колись куштувала…