5 (1)

Георг

Шоколад завжди капризує. Треба витримати температуру, коли готуєш ганаш, не перетримати на жоден градус, інакше все може зіпсуватися вмить. Працювати швидко та вправно. Мати набиту руку. Ще й подбати про те, щоб було не занадто гірко і не занадто солодко.

Бісквіти теж мають свої особливості. Не тупнути ногою сильніше біля печі, не струснути тісто. Дати йому охолонути до потрібної температури, потім просочити солодким сиропом, аби не було надто сухим.

Зробити крем, але так, щоб не перезбити його, бо доведеться починати заново, а продукти нині дорогі. У Майбруці яйця коштують стільки, ніби їх особисто леді Селена висиджувала, порівняно з альсорійськими цінами — здуріти можна, і це навіть я, король, людина доволі далека від закупів, розумію…

Однак правду кажуть: якщо готуєш з любов’ю, то все виходить. От і я, натхненний високими почуттями… до кулінарії, звісно, зробив чудовий шоколадний торт. Витратив півтора дні на те, щоб завершити всі технологічні процеси, зате торт, справжній витвір мистецтва, стояв на таці і поблискував шоколадним боком.

— Краса, — гмикнула Даяна, що зайшла до пекарні з торгової зали. — Сподіваюсь, ти його не пересолив.

— Пересолив? — здивувався я. — Торт?

— Ну так. Від закоханості.

Я спробував зробити невинний вигляд.

— Про що ти? Яка закоханість, Даяно?

— Та елементарна, ваша колишня величносте, в симпатичну дівчину на ім’я Наталі, — знизала плечима вона. — Ту, що зараз закриває касу та навчається премудрощам ведення бухгалтерії в цьому прекрасному місці… Що ти зиркаєш так на мене? — усмішка Даяни стала веселішою. — Як на мене, це абсолютно очевидно. Те, що ти влипнув по самі вуха.

— Поняття не маю, про що ти говориш, — хитнув головою я. — Наталі, звісно, приємна дівчина… Розумна, красива… Однак я в житті ніколи не закохувався.

— Ні, ну то ясно, але в свої двадцять вісім років таки можна починати робити це вперше, — Даяна виразно підморгнула мені.

— Припини. Я анітрохи не закоханий.

— Так-так. Абсолютно точно анітрохи не закоханий, — закивала вона. — Це щирісінька правда, я не смію в ній сумніватись.

— Даяно!

— Що?

— Ти нестерпна, — буркнув я. — Наталі мені подобається, але не більше того, а торт був частиною нашої домовленості. Крім того, я давно хотів відточити один рецепт, ось, маю можливість. І якщо ти зараз підколюватимеш мене стосовно моїх… Вигаданих тобою почуттів до Наталі, я тобі це пригадаю, коли ти закохаєшся.

— Якщо, — виділила перше слово голосом Даяна, — закохаюсь. Бо поки що мені ні в кого. Нема нікого достойного. Та й шансів, що знайдеться, теж нуль.

— Хіба ти не знаєш жодного хорошого чоловіка, щоб так говорити?

— Чому ж ні. Знаю, — закотила очі вона. — Ти. Але є проблема: ми родичі. Хто там ще… Альберт! Однак Темний Володар одружений з моєю найближчою подругою, Шарлоттою. А от більше достойних чоловіків я справді не знаю, ще й таких, щоб були моєї раси, а не з хвостом та рогами. Демони не для мене.

— З твоїми запитами, Даяно, можна шукати одразу бога, — фиркнув я.

— Ой, ні-ні-ні. Бачила я одного бога. Від того Тіарнана проблем не оберешся, яке кохання!

Ми розсміялися в один голос, однак я швидко змусив себе заспокоїтись. Треба було ще викласти шоколадний декор на торт і кликати Наталі на вечерю.

— Як вона справляється? — спитав я, прилаштовуючи шоколадні квіти.

— Непогано, — знизала плечима Даяна. — Талановита дівчинка. Спочатку на касовий апарат дивилась так, ніби він її зжере, але минуло трохи часу, і вже, бач, пристосувалась. Вчора доставляла замовлення, теж ніби без пригод, всі гроші принесла. Сьогодні закриває касу, я потім перерахую, щоб бути певною, що вона ніде не помилилась, але в цілому — талановита дівчинка. Тільки їй дісталось по життю.

— Та я помітив…

— Крім того, — додала Даяна, — вона точно не намагається сунути носа не в свої справи. Прийшов лист від Альберта, і вона навіть не зиркнула на папір, доки я його читала.

— При Наталі? Даяно, — я миттю спохмурнів, — це, звісно, добре, що ти починаєш їй довіряти, однак обережність нам не завадить. Ми тут в першу чергу для того, щоб запобігти війні, і не можна, щоб хтось знав…

— Георгу, за кого ти мене маєш? Перш ніж відкрити лист, я його зачаклувала. Якби Наталі зазирнула, побачила б зізнання від мого таємного коханого.

— Ти її перевіряла.

— Саме так. І щиро вважаю, що правильно вчинила, тому що не можна так просто впускати людину в своє життя, не переконавшись в тому, що вона того справді достойна. Однак можу сміливо сказати, що Наталі той папірець геть не цікавив. Напевне, добре, що ти запропонував їй роботу. Нам точно треба хтось місцевий тут. І хтось, хто не обріс зв’язками, які однозначно принесли б додаткові проблеми.

Я повільно кивнув. Так, справді, додаткові проблеми нам точно ні до чого.

Достатньо того, що є.

— Тож, — хитро поцікавилась у мене Даяна, мружачись та змірявши поглядом, — я вечерятиму з вами, чи мені кудись подітись на вечір?