4 (2)

Пекарнею розливались вже знайомі мені аромати. Лимони, апельсини, кориця, яблука, ще щось терпке, але приємне… Коли я зайшла на кухню, Георг саме нарізав темно-коричневе тісто на порційні шматочки. 

— Даяна відправила мене сюди, до тебе, — промовила я, зупиняючись неподалік. — А що це буде?..

— Це? Імбирне печиво, — Георг всміхнувся. — З какао. Чуєш, як пахне? 

— На всю кухню, — кивнула я. — Напевне, смакота…

— Потім зможеш пригоститись… — він швидко виклав шматочки на велике деко, а тоді запхав його до печі, допомагаючи собі магією. — Отже, ти снідала? — я кивнула, і Георг посміхнувся. — Чудово. В такому випадку, ми можемо перейти до навчання. Ти все ще хочеш навчатись магії? 

— Звісно! І шоколадний торт.

— Так, — Георг кивнув. — торт буде лише завтра, бо деяким коржам треба багато часу, щоб просочитись, а я ж хочу приготувати все смачно… Однак, Наталі, магією ми займемось вже сьогодні.

Він швидко вимив руки, витер їх рушником, тоді взяв мене під лікоть та повів до сусідньої кімнати. 

— Ти обдарована, це очевидно. Але чи вмієш ти користуватись своїм даром? 

— Ну… Радше “ні”, чим “так”, — неохоче визнала я. — В притулку ніхто нікого не навчає, там до обдарованих і не дуже дітей всім однаково нема діла. А в минулому, здається, мене трішки вчили, але я не впевнена. Ну, до того часу, як я втратила пам’ять. 

— Ти опинилась в притулку уже обдарованою? 

Я заперечно хитнула головою.

— Ні. Мені здається, до втрати пам’яті я вже щось могла, але потім… Мені виповнилось тринадцять, коли дар прокинувся повноцінно. До цього, може, якась іскра могла зірватись, я не впевнена. Ми завжди списували те, що відбувалось, на нещасні випадки. 

— Що трапилось у тринадцять? 

Я ненавиділа згадувати про той випадок. Тому просто коротко відповіла: 

— Напоролась на штир. Було дуже боляче, але магія швидко все заживила. Напевне, сила вирішила, що дірка в боці мене доб’є, якщо вона не прокинеться негайно, і годі вже там спати. Ну… Якось так. З цього часу у мене бувають стихійні сплески, але я мало що вмію. На собі можу рану загоїти або трішки зігрітись, ну, і майже не хворію, але комусь іншому нічим не зараджу. 

— Ти цілителька, виходить.

— Якось так.

Георг замислено оглянув мене. Потім повільно кивнув.

— Гаразд, — всміхнувся він. — Я, звісно, не цілитель, хоча знаю, як працює такий дар… Однак ми з тобою спочатку спробуємо видобути твою магію і направляти її у будь-яке універсальне заклинання. Щоб сплески стали не стихійними. 

— Угу. 

— Отже, тобі треба почати усвідомлювати свій дар та резерв. Почнемо з найпростішої вправи. Треба навчатись вивільняти магію в невеликій кількості. Для цього ми зазвичай звертаємось до її осередку — у більшості він тут, у грудях, — Георг показав на собі, прикладаючи руку трішки правіше від серця. — Коли ми подумки сягаємо осередку, то зачерпуємо трішки сили і виводимо її до долоні. А потім формуємо вогник. 

На його пальцях спалахнув яскравий синій вогонь. Сягнув майже стелі і швидко згас, лиш ледь чутно опаливши мене своїм теплом.

— Спробуй.

Мені здалось, що це буде легко. Однак, коли я потягнулась до того самого “осередку”, про який говорив Георг, то не відчула там нічого. Скільки себе не силувала, не могла відшукати навіть дрібку магії.

— Не виходить…

— Спробуємо інакше, — зітхнув він. — Тобі потрібно уявити полум’я всередині себе і виштовхнути його назовні. Це майже всім вдається. Давай.

Я підкорилась. Однак жодного полум’я в мені не було. Якщо там і існував вогонь, то хтось зачинив його у скриньці з дуже товстими стінками. 

— В мене нічого не виходить… Там пусто. Це неможливо, так чаклувати! Або я просто нездара, — схлипнула я. 

— Ні, — Георг обійняв мене за плечі. — Послухай мене уважно, Наталі, — він став у мене за спиною і нахилився близько до мого вуха, а я затремтіла у передчутті чогось незвичного, хоч і не могла втямити, чого. — Ти не нездара. В тебе є дар, я його відчуваю, він десь тут, — одна рука зіслизнула з плеча і лягла поміж лопатками. — Він дихає в тобі, живе, він готовий будь-якої миті спалахнути, просто треба дати йому свободу, і все вийде. Давай-но спробуємо. Вдих. Видих. Давай.

Я слухняно повторила.

— Закрий очі. Вдих. Твої легені наповнюються повітрям. Всередині загорається маленький вогник. Видих. Вогник розгорається.

Уявити той вогонь було складно. Він ледь жеврів в мені, не озиваючись на поклик.

— Вдих. Вогонь набирає силу. Видих. Він тече до кінчиків твоїх пальців, і тобі стає тепло та приємно. Вдих. Магія розливається по шкірі, і ти відчуваєш, що вона готова вийти на свободу. Видих. Вогонь загорається на твоїй долоні.

Я відчула, як поколює кінчики пальців. Відкрила очі і не змогла стримати здивованого скрику. Маленький сріблястий вогник танцював на моїй шкірі, не приносячи мені жодної шкоди…