4 (1)

Наталі

Після насиченого першого робочого дня я спала, як вбита, без жодного поганого сну. Коли прокинулась, навіть не здивувалась тому, що лежу у м’якому ліжку, і не десь на ледь прикритих соломою дошках. Почувалась я прекрасно, хотілось співати та танцювати…

Ось що робить з людиною нормальне місце проживання, вона починає поводитись, мов дурепа із казки! Проте я навіть не могла засуджувати себе за такий порив. Все-таки, нечасто вдається так гарно виспатись.

Сьогодні я почувалась трішки сміливіше, сама вийшла до сніданку, роззираючись майже без сумнівів і не чекаючи, що мене зараз проженуть. І справді, за столом на мене чекали, вільна тарілка теж була, щоправда, цього разу порожня, бо можна було собі накласти з загальних тарелей. На сніданок Георг приготував кашу з м’ясом, і вона парувала в великій мисці в самому центрі столу. Можна було взяти і підливки з невеликої соусниці, і салат — тут аж два різних на вибір! А найприємніше, в куточку чекали ароматні імбирні пряники, вкриті глазур’ю, і парував зачарований чайник. Я облизнулась, не думаючи про те, наскільки культурно це виглядає, і з зусиллям ковтнула слину. Скільки смакоти… І все це можна спробувати?

Георга, щоправда, за столом не було. Зате сиділа Даяна. Вона ж і вказала мені на стілець легким, невимушеним жестом.

— Сідай, пригощайся. Георг сьогодні вирішив почати раніше з приготуванням солодощів, аби звільнити собі кілька годин. Звільнити їх для тебе, між іншим.

— Для мене? — запитально вигнула брови я, займаючи своє місце.

Запрошувати мене до їжі двічі не довелося, я швиденько наклала кашу собі у тарілку, взяла потрохи кожного салату і почала куштувати, ледь стримуючись, щоб не закрити очі і не застогнати від задоволення, настільки це було смачно.

— Ну, не для мене ж. Мене навчати магії не потрібно, я й так нею добре володію, — усміхнулась Даяна. — Це тобі мій вельмишановний кузен вирішив передати всі свої знання.

— Прямо-таки всі, — не втрималась від уїдливої відповіді я. — Це ж як мало він знає, що може переказати все за кілька годин!

Треба було прикусити язик, але я вже сказала те, що сказала. На мій подив, Даяна не розізлилась, а навпаки, захихотіла.

— А тобі палець в рот не клади! — усміхнулась вона. — Не дивно, що Георг вирішив, що з тебе буде користь. І вчора все вийшло…

— Що саме? — невинно уточнила я. — Я просто допомагала носити тацю.

Даяні це кокетство, здається, сподобалось. Вона задоволено кивнула у відповідь на мої слова і промуркотіла:

— Саме так, ти просто носила тацю. Те, що ти швидко все розумієш і хапаєш на льоту, подобається мені в тобі найбільше, Наталі. Отже, сьогодні до обіду за прилавком працюватиму я, а вже після перерви прийдеш ти. Домовились?

— Звісно.

— А поки закінчуй з їжею та йди до Георга. З посудом я сама розберусь, а потім відчинятиму крамницю. Сьогодні у нас має бути виторг кращий, чим вчора. Тут, у Майбруці, чутки розлітаються надзвичайно швидко, а я ще не зустрічала людину, яку б не підкорила магія лимонних кексів.

— Ну, така смакота навіть самого короля зачарує, — зітхнула я, згадуючи пухке легке тісто, що просто тануло у роті.

— Ага, — Даяна всміхнулась. — Королів Георг також годував… Кхм. Не будемо про це. Ну, йди, бо він на тебе вже чекає.

Я встала. Думала вийти, однак затрималась і, зиркнувши на Даяну, сказала:

— Можна дещо спитати? Хочу з’ясувати одразу, аби потім не мати проблем…

— Ну, спробуй.

— Наскільки сильно я тебе дратую? І наскільки ти хочеш, аби я забралась з твого життя та життя твого брата?

Даяна кілька разів моргнула.

— Що?..

— Я знаю, що у нормальних людей нема жодних причин відчувати тепло та любов до якоїсь вуличної дівки, яка впала їм на голову. Георг мене пожалів… Ну, не знаю чому, але пожалів.

— Бо він добрий, — смикнула плечем Даяна. — Це ж Георг.

— В дитинстві підбирав кошенят, тепер сиріток?

— Можна й так сказати. В нашій країні не все так погано з притулками, як в Майбруку, — зітхнула вона.

— Пощастило… Але повернемось до теми. Я не збираюсь вам шкодити абощо. Але не можу змусити тебе ставитись до мене нормально. Тож, якщо що, я б воліла відчувати відкриту ненависть, аніж випадково влізти у вміло розставлену пастку. Розумієш?

Даяна уважно оглянула мене. Потім кивнула. Всміхнулась ледь помітно і сказала:

— Я не відчуваю до тебе жодних негативних емоцій. Я лише бережу брата, Нат. Доки ти не намагаєшся нашкодити йому… Я готова бути навіть твоєю подругою. І абсолютно точно не підставлятиму перед ним. Це не має сенсу. Я ж не ревнива наречена!

— Чого б то ще до мене ревнувати… — буркнула я.

— В зеркало подивись, і твоє гарне личко саме за себе скаже, — фиркнула Даяна. — Але не бійся. Георг з тих чоловіків, що радше кличуть заміж, аніж намагаються чіплятись. І я тебе не ненавиджу. Тож живи собі спокійно… І йди, бо він на тебе вже чекає.

— Дякую, — видихнула я і поспішила вниз, до пекарні.