3 (2)

Напевне, якби я не був колись королем Альсорії, тобто чоловіком, звичним до того, що треба всміхатись, коли хочеться лаятися, ще й дуже гучно, то зараз би наговорив зайвого. Однак витримки вистачило на те, щоб спокійно спитати у Наталі: 

— Цей вхід мене не пропустить? 

— Аж ніяк, — хитнула головою вона. — Ще й просигналізує, куди треба, що сторонній намагається вломитися до палацу. 

— І зайти так нема жодних шансів? 

— Ні, є. До тебе спустяться, перевірять запрошення, якщо воно дійсне, то пропустять всередину. Там можна пройти, якщо правильно відчинити двері. Просто… 

Наталі змовкла, але я й так все зрозумів. Якщо прийти ось так, то кожен у палаці матиме змогу дізнатись про моє походження.

З одного боку, нічого кримінального ми не робимо, а про своє походження просто не волаємо на кожному кроці. З іншого, я добре знав, як ставляться до чужинців.

А ще мені потрібно підібратися якомога ближче до королівської ради, аби дізнатись, кого вони хочуть посадити на трон та що робити стосовно Альсорії. Війна нам зовсім не потрібна, а я не здивуюсь, якщо комусь в Майбруці прийде в голову її розв’язати. Просто для того, щоб отримати перевагу в боротьбі за престол.

І чужоземця точно триматимуть на відстані. Не скажуть жодного зайвого слова. У мене є фальшива біографія, але вона розвалиться одразу ж, як тільки я не пройду перевірку. Крім того, чоловік, який представлявся майбрукцем, а виявився не ним, точно викличе підозру. 

— А якщо правильно відчинити ті двері, то магія не спрацює, ідентифікації походження не буде, я правильно тебе зрозумів? — уточнив я у Наталі. 

— Правильно, — кивнула вона. — Власне, вся ця… ідентифікація, — дівчина заледве вимовила складне слово, — як ти сказав, полягає в тому, що двері просто не відчиняються.

— Гаразд. Якщо двері відчинить хтось з Майбруку, а я просто переступлю поріг?..

— Ну, магія не настільки дурна, — гмикнула дівчина.

— А звідки ти взагалі про це знаєш? 

Наталі зніяковіла.

— Ну…

— Ну? 

— Ми колись туди лазили, як малими були, і багато чого дізнавалися, — зітхнула дівчина. — Нас спалили одного разу з другом, бо він був, виявляється, не чистокровним майбрукцем. Не дивно, сирота ж! 

— Але тебе пропустило? 

— Так. Мене пропустило, — кивнула вона. — Я — чистокровна, ким би я не була.

— Гм, — я зацікавлено глянув на неї. — Гаразд. Ти знаєш, що там треба зробити, щоб воно пропустило не-майбрукця і не зреагувало? Не зафіксувало ніяк, тощо? 

— Є два варіанти, — зітхнула Наталі. — Або активувати заклинання, що там в дверях, і тоді пройти, або якось інакше. Але ж ти не вмієш просочуватись крізь стіни! А там ще варта стоїть, і вони ж бачитимуть, скільки пройшло людей і з якими складнощами! 

Я зиркнув на Наталі. Раз, другий. Тоді кахикнув і промовив: 

— Взагалі-то я вмію просочуватись крізь стіни. 

— Що?.. — вона виглядала ошалілою.

— Вмію. Просочуватись, — повторив я виразно. — Розумієш… Ну, ти вже бачила, що я маг. Сильний маг. Тож лишається проблема тільки з тим, що хтось замість мене має зайти всередину. І цей хтось має виглядати, як я, але не провокувати двері… Я маю ідею.

Наталі напружилась.

— Вона мені не сподобається, так? Ця ідея? 

— Ну, хтозна, — я всміхнувся. — Дивись… Я можу взяти твою енергію і наповнити нею простір. Сформувати з цього простору когось на себе схожого. Сам пройду крізь стіну. І вже дорогою, в коридорі, приєднаюсь до тебе. Як тобі такий варіант? 

— Я маю дві новини. Хорошу і погану. 

— Хороша?..

— Це може спрацювати.

— А погана? 

— Я на таке не погоджусь! — вигукнула Наталі. — Я погодилась бути продавчинею, а не обманювати королівську раду! Я не хочу бути страченою через якусь… Таку штуку. Ви, здається, можете з Даяною просто втекти, якщо що. Але в мене нема магії…

— В тебе є магія, — розчарував я дівчину. — Просто ти не вмієш нею як слід користуватись.

— І нема жодного впливу, ніде.

— В мене він є. Я тобі обіцяю, якщо щось піде не так, ми разом телепортуємось у безпечне місце, а потім разом втечемо до моєї країни. Нас там обов’язково прикриють.

— А твої покровителі в твоїй країні, звісно, дозволять тобі притягнути якесь стороннє дівчисько, так? І взагалі, я… Це шпигунство! 

— Наталі, — прямо сказав я, — мої покровителі в моїй країні дозволять мені робити що завгодно. Присягаюсь. А що стосується шпигунства, то ні. Я просто хочу почати нове життя, і це легше зробити тут, де мене мало хто знає. Пекти кекси, пригощати королівську раду…

Не допустити війну Альсорії з Майбруком, простежити за тим, хто сяде на трон… 

— Будь ласка. Що ти хочеш за те, щоб мені допомогти? 

Наталі замружилась. Потім, постоявши трошки, промурмотіла: 

— Хочу шоколадний торт. І щоб ти навчив мене магії. 

— Прекрасно, — всміхнувся я. — Буде тобі і магія, і торт. Завтра ж почнемо. А зараз… Думаю, нам пора готуватись до виходу, так? 

Дівчина лише приречено кивнула.