Розділ 10

Таке враження складається, що я взагалі свого робочого місця не залишала. Кидаю сумку на стіл і втомлено озираюся навколо. Тішить те, що всі завдання Єгора виконано і, якщо сьогодні він не додасть мені нових, зможу трохи перепочити. 

Готую каву і прямую в кабінет до боса. Єгор, як завжди, зосереджено працює, але коли бачить моє наближення, затримує свій погляд на моєму обличчі. 

Ну так, сьогодні я красуня ще та. Навіть макіяж не приховує мого змученого обличчя і червоних від недосипання очей. 

– Ваша кава, – ставлю чашку і дивлюся в очі Єгору. Нехай не думає, що мені має бути соромно за щось. Я за все життя стільки не працювала, як учора. – Будуть ще якісь розпорядження?

– Охоронець сказав, що ти провела ніч в офісі, – говорить, і я не можу второпати: це він питає, чи просто констатує факт?

– Це заборонено? – піднімаю вгору брови. Сьогодні мене дратує практично все, а власний бос – найбільше. 

– Ні, – сухо відповідає, і я йду на своє робоче місце. Тішить те, що завдань більше немає, отже, сьогодні треба тільки відповідати на дзвінки та вносити правки у графік зустрічей. 

До обіду ми з Єгором не бачимося. Навіть радію, що ніхто не тисне на мозок. Голова і так болить, наче скажена. Доводиться йти до Насті та просити пігулку.

– Виглядаєш не дуже, – хмуриться дівчина, коли бачить мене. – Не захворіла? 

– Це наш Леонов так тебе заганяв? – хмикає Оля. – Тепер розумієш, що ця робота не для тебе? 

– Хто сказав? – гиркаю. Сьогодні я не налаштована слухати її белькотіння. 

– Гей, ти чого? – зупиняє мене Настя. – Давай пообідаємо разом! 

– Я не голодна, – бурчу. – Але дякую, що турбуєшся. 

Коли повертаюся у приймальню, там на мене чекає сюрприз. Бачу не лише Єгора, але й Стаса та знайому білявку. Рука Стаса у неї на талії, і тут до мене доходить, що вони разом. 

Трохи дивно бачити таку пару, але маю визнати, що виглядають вони дуже мило. Видно, що закохані та щасливі. 

– Доброго дня! – вітаюся офіційно і зупиняюся біля свого столу. 

– Привіт, Несс! Ми на обід. Підеш з нами? – весело питає Стас. 

– Та ні, у мене ще справи є, – стримано відповідаю я і ловлю на собі невдоволений погляд Єгора. І що йому знову не так? – А вам смачного!

Повертаюся за стіл і чекаю, коли трійця піде геть. Коли залишаюся у приймальні одна, знову готую собі каву. Не впевнена, що зможу її випити, а то шлунок починає бунтувати, але все ж таки ставлю на стіл чашку запашного напою. 

У сумці дзвонить телефон, і я дуже сподіваюся, що це Єва або Настя. Та коли бачу ім'я сестри, хочеться кинути телефон об стіну. Вона наче відчуває, коли у мене найбільш паскудний день, і хоче зробити його ще гіршим. 

– Слухаю, – на дзвінок таки відповідаю, але переважно з цікавості. 

– Привіт, Ванессо! Ми можемо поговорити? – питає Віка. – Я зараз біля офісу Леонова.

Ого! Оце так оперативність! Невже щось серйозне сталося? 

– Вийду через п'ять хвилин, – бурчу і кидаю телефон назад у сумку. Уявлення не маю, чого хоче сестра, але інтуїція мені підказує, що нічого хорошого чекати не варто. 

Червону BMW Віки бачу одразу і прямую до неї через стоянку. Сідаю в салон і кидаю швидкий погляд у бік сестри. Як завжди, ідеальна, не те, що я…

– Виглядаєш не дуже, – говорить Віка. – Може, досить показувати характер? Повертайся до нас. Я знайду тобі хороше місце у компанії. 

– Мені й тут непогано, – бурчу. 

– Це помітно, – хмикає Віка. – У мене до тебе є одна пропозиція, Ванессо. Ми з тобою можемо знайти й дещо хороше у всій цій ситуації. 

– Яка пропозиція? – цікавлюся і помічаю на зап'ясті сестри дуже знайомий браслет. Я такий вже точно бачила… у кабінеті директора фінансового відділу! Збіг? Швидше за все. 

– Якщо ти вже працюєш у компанії нашого конкурента, можна знайти в цьому і позитивний для нас момент. Ти можеш допомогти мені знищити Леонова, сестричко.

– Що? – випалюю розгублено. – Ти серйозно? Я не для цього тут!

– А для чого? – фиркає сестра. – Хочеш вкотре довести таткові, що нічого не варта? Сама подумай, Ванессо! Якщо з твоєю допомогою ми потопимо компанію Леонова, тато пишатиметься тобою. 

На одну частку секунди мені подобається пропозиція Віки, але коли ця мить минає, я готова добряче тріснути себе по голові. Я не така, як Віка, і піти на подібне не зможу. Як би сильно мене не дратував Єгор, проти нього я не піду. Цей чоловік допоміг мені, хоча й не сильно горів бажанням це робити. Дав мені шанс. І не один.

– Давай краще без мене, – бурчу і відчиняю двері. 

– Все-таки ти ідіотка, Ванессо! – кидає мені в спину Віка.

– Як приємно чути такі слова від рідної сестри, – фиркаю і добряче так гримаю дверима. 

Швидко повертаюся у компанію, а тоді у приймальню. Почуваюся ще гірше, ніж було зранку, і хочу якнайшвидше опинитися вдома. Живіт скручує тугим спазмом, але їсти немає жодного бажання. Можна попросити Єгора, щоб відпустив мене швидше сьогодні, але навряд чи я на це піду. Треба довести йому, що я сильна. І байдуже, якою ціною.