Розділ 9

– Ви так швидко повернулися, Єгоре Володимировичу, – проходжу у ліфт до цих двох, і дверцята зачиняються. 

 – Думала, що на сьогодні твоя робота закінчена? – питає стримано, а мені хочеться закотити очі до неба. Ну як же він мене дістав! – Не сподівайся. Маю для тебе ще кілька завдань. 

Фиркаю так, щоб почули ці двоє, і, коли ліфт зупиняється на поверсі, де знаходиться бухгалтерія, залишаю кабіну. Не озираюся – прямую до Насті, хоча маю визнати: мені цікаво, хто ця білявка. 

Не скажу, що вона модель, яка б пасувала Леонову, але дівчина доволі мила, хоч і не має ідеальних форм. Забуваю про неї в той момент, коли наближаюся до Насті. У цьому відділі я також не просто так. Поки Настя готує мені документи, які попросив Єгор, я ділюся з нею своїми проблемами. А саме тим, як жорстоко поводиться зі мною мій же бос. 

– Не хвилюйся, люба. Всі знають, що Єгор Володимирович жорсткий бос, але справедливий, – говорить Настя. 

– Це ти так мене підтримати намагаєшся? – хмикаю. 

– Ну так, – усміхається. – Ось документи. Пообідаємо разом?

– Я сьогодні без обіду, – зітхаю. – Ще навіть половину справ не виконала.

– Тримайся, Несс! – підбадьорливо говорить Настя, і я щиро вдячна їй за це. 

Повернувшись у приймальню, розумію, що треба віднести зібрані документи Єгору, але бачити його немає жодного бажання. Доводиться зібрати докупи останні сили, щоб не наговорити йому зайвого. Хай там як, він – мій бос, і власні почуття не мають зараз жодного значення. На першому місці має бути робота. А ще я хочу довести йому, що варта чогось. І собі довести. Саме для цього я тут. 

– Ось документи, які ви просили принести, – з шумом опускаю теки на стіл, і Єгор відривається від свого ноутбука. Спочатку дивиться на теки, а тоді на мене. 

– Чудово! – киває і закриває ноут. – Я на обід, а ти продовжуй!

Ну, супер просто! Леонов таки взяв собі за мету довести мене до сказу. Він просто йде, гримнувши дверима, а у мене мало дим з вух не валить від злості. 

Повертаюсь до себе і готую каву. Роботи ще багато, і ніхто крім мене її не зробить. На щастя, все, що залишилося, я можу зробити з комп'ютера. Бігати нікуди не треба. 

Здається, моя попередниця взагалі нічого не робила, тому що інформація в систему занесена як-небудь. Доводиться все переробляти та складати графік Єгора знову. Я настільки глибоко поринаю у роботу, що навіть не помічаю, коли у приймальні з'являється неочікуваний гість. 

– А тобі пасує це місце. Така зосереджена, – заявляє Павло і кладе на стіл букет червоних троянд. 

– Ти що тут робиш? – випалюю розгублено. Навіть думати не хочу, якою буде реакція Єгора, коли він побачить цю картину. – І навіщо квіти?

– Так я попросити вибачення прийшов, – заявляє Павло, але по ньому так і не скажеш, що чоловік кається. Погляд гуляє по вирізу на моїй блузці, а ще усмішка ця, яку так хочеться стерти з його обличчя. 

– Краще забирайся! І віник свій прибери! – ціджу крізь зуби.

– Мені подобається, коли ти така, Ванессо. Наче дика кішка, – чоловік кладе руки на стіл і розглядає мене зверху донизу. Як я взагалі могла жалітися, що цей день просто жахливий? Ось вона – межа мого терпіння. 

– Що тут відбувається? – злий голос Єгора зовсім мене не дивує. Я вже навіть морально підготувалася до того, що скоро він з'явиться тут. 

– Я поговорити прийшов, – Павло забирає руки та вирівнюється. Тепер чоловіки стоять один навпроти одного і жоден з них не світиться від щастя. 

– Зі мною чи з моєю помічницею? – Єгор киває на квіти, а мені стає шалено ніяково. Ще не вистачало, щоб бос подумав, наче я кручу романи на роботі. 

– Я завинив перед Ванессою, – продовжує Павло. – Ну і перед тобою також. Давай у кабінеті поговоримо. 

– Немає нам про що говорити. Твоєму батькові я вже все сказав, – холодно випалює мій бос. – Ми не будемо співпрацювати, тому вимітайся. 

Павло хмуриться і стискає руки в кулаки. Здається, такого він не чекав… Зате я щаслива трохи. Нарешті цього придурка добряче так опустили. 

На щастя, він таки йде, а от квіти залишаються лежати у мене на столі. Уявлення не маю, що з ними робити, але собі однозначно їх не залишу. 

Поки думаю і розглядаю букет, Єгор робить все сам. Бере у руки квіти та викидає у відро для сміття. У мене тільки рот відкривається від шоку, адже цей чоловік реально переходить всі межі. 

– Ти що собі дозволяєш? – підводжуся на ноги й намагаюся спопелити поглядом власного боса. 

– Жодних романів на робочому місці, Ванессо, – не розумію, чому Єгор такий злий. Це ж не його подарунок викинули у сміття. – Сьогодні ти – одне суцільне розчарування для мене. А це ще тільки обід. 

Леонов йде, а я знову падаю у крісло. Квітів мені зовсім не шкода, адже подарував їх той, кого я терпіти не можу. Мені просто неприємно від того, що Єгор так поводиться зі мною. До сліз просто… 

Щоб якось відволіктися, знову повертаюся до роботи. Очі печуть від постійного споглядання у комп'ютер, а роботи ще так багато. Під кінець робочого дня збиваюся з рахунку, яку каву випиваю. Почуваюся викрученою ганчіркою, але залишати все, як є, не стану.