Розділ 8

– Як тобі працюється з Єгором? – питає Стас, коли автомобіль залишає стоянку. 

– А сам як думаєш? – хмикаю. – Інколи мені здається, що у твого брата роздвоєння особистості. Він то хороший, то поганий. Я не встигаю вгнатися за змінами його настрою. Навіть не знаю, як дівчина його витримує. 

– У Єгора немає дівчини, – заявляє Стас.

– Я так і думала! – випалюю. – Тобто… я не про те, що він мені подобається. Ти не думай, що я навмисне почала цю розмову. Просто реально шкода мені ту, яка коли-небудь закохається у твого брата. 

Стас тільки хмикає і, здається, робить свої неправильні висновки. Я ж намагаюся більше не зачіпати тему власного боса, тому що вкотре можу бовкнути щось не те. 

– А от твоїй дівчині дуже пощастило. Ти дуже хороший, – кажу через п'ять хвилин мовчання. 

– Ну дякую, – усміхається. – Але я вважаю, що пощастило саме мені з нею. Ми не бачилися практично пів року, і я шалено сумую. 

– Ого! – Стасу знову вдається мене здивувати. Уявлення не маю, як це – стосунки на відстані. У мене і звичайних ніколи не було, а тут не бачитися зовсім… Жесть!

– Ти живеш у тому ж будинку, що і Єгор? – дивується хлопець, коли зупиняє автомобіль біля автомобіля свого брата. 

– Прикинь, – хмикаю. – І він відмовився везти мене додому. 

– Як цікаво, – не зрозуміло, чому усміхається Стас, а тоді ми прощаємося, і, ще раз подякувавши, залишаю салон. 

Вдома готую собі чай і займаюся хатніми справами. Перебираю одяг і закидаю прання у машинку. Збираюся подивитися фільм перед сном, але неочікувано в гості приходить Єва з пляшкою вина. 

– Ну, розповідай! – заявляє, відкоркувавши вино і розливши по келихах. 

Розповідати є що, тому поки завершую говорити, пляшка порожніє, а мій язик трохи заплітається. Пити я зовсім не вмію, тому п'янію доволі швидко. 

– У мене немає слів! – Єва ставить на стіл порожній келих і намагається накрапати собі ще кілька крапель з порожньої пляшки. – Але маю визнати, що бос у тебе хороший. Зі своїми тарганами, але хороший. 

– Ну, не знаю, – бурчу. – Інколи він дратує мене до божевілля. Тепер зрозуміло, чому помічниці не затримуються у нього надовго. З таким графіком і загнутися можна. 

– Зате ти змогла втерти носа власному батькові та Вікулі! Уявляю, які вони злі! – регоче подруга. 

– Добре, що хоча б квартира на мене записана і татко не зможе вигнати мене звідси, – зітхаю. Радості Єви зовсім не поділяю. Все якось заплуталося, і я не знаю, як розплутати. 

Я не хотіла сваритися з татом. Він сам усе зробив для того, щоб я пішла працювати до його конкурента. Про Віку взагалі мовчу. Ми з нею абсолютно чужі. 

Єва йде, коли розуміє, що пити ми більше не будемо, а я таки вмикаю телевізор й обираю фільм для перегляду. Встигаю переглянути перші десять хвилин, а тоді просто засинаю, втомлена та емоційно виснажена. 

Наступного ранку прокидаюся все на тому ж дивані у вітальні й одразу ж відчуваю, як болить спина. Здається, я таки добряче втомилася, якщо заснула без зайвих ніг. Поглянувши у вікно, бачу, що сонце вже піднялося, отже… 

Хапаю у руки телефон і з жахом усвідомлюю, що проспала. На годиннику дев'ята ранку! ДЕВ'ЯТА РАНКУ! Єгор з мене три шкури спустить за це запізнення!

Я ще ніколи так швидко не збиралася. Добре, що таксі вдалося замовити з першого разу. Тільки от допомогло це мені не дуже, тому що у приймальні я з'являюся рівно о десятій. Заходити в кабінет Єгора страшно, але все ж таки доводиться це зробити, а то він думатиме, що мене ще й досі немає. 

Готую йому каву і натягую на обличчя широку усмішку. Хочеться вірити, що сьогодні він у хорошому настрої й не спустить на мене всіх собак. 

Але тільки-но переступаю поріг його кабінету, одразу ж відчуваю напругу, яка літає навколо. Єгор не піднімає погляду від паперів, поки наближаюся. Лише коли ставлю перед ним чашку з кавою, наші погляди зустрічаються, і мені кортить під землю провалитися. 

– Доброго ранку, Єгоре Володимировичу! – випалюю першою. – Пробачте за запізнення, я… 

– Мене не цікавлять твої виправдання, Ванессо, – перебиває мій словесний потік. – Ми, здається, домовлялися, що ти більше не будеш спізнюватися.

– Я знаю, але… 

– Я не хочу бачити у своїй компанії непрофесіоналів. Якщо ти не готова до такого ритму роботи – звільняйся, – мені не подобається інтонація, з якою Єгор все це говорить. Так, я спізнилася, але ж прийшла і попросила вибачення! 

– Але ж ти знаєш причини, через які я тут! – відчуваю, що починаю злитися. 

– І що? Я взяв тебе на цю роботу не для того, щоб соплі витирати, – випалює. – Ти хотіла довести батькові, що варта чогось, але натомість і мені даєш зрозуміти, що не дарма батько залишив тебе без компанії. Ти звичайна розпещена дівчина!

Ого! А це образливо, навіть дуже. Здається, Єгор сьогодні не в гуморі, але навіщо зривати свою злість на мені? 

– Я краще піду, – відчуваю, що ось-ось розплачуся. Взагалі-то, вивести мене на емоції – не таке просте завдання, але Єгору це вдалося на всі сто відсотків.