Розділ 7

– Прошу вибачення, ми трохи спізнилися, – Єгор, як справжній джентльмен, відсуває для мене крісло. Так вже виходить, що мені доводиться сидіти навпроти Павла. 

– Нічого страшного. Ми також щойно прийшли, – відповідає старший чоловік. Одразу знаходжу дещо схоже між ним та Павлом і розумію, що ці двоє – родичі. 

– Замов собі щось, – Єгор нахиляється до мого вуха, і його гарячий подих змушує мене нервово підстрибнути на стільці.

– Угум, – бурчу і хапаю в руки меню. 

– Єгоре, а я і не знав, що ти зустрічаєшся з донькою Соколова. Наскільки мені відомо, ви конкурентами були, – заявляє Павло, а мені кортить крізь землю провалитися. І чого я сподівалася, що цей ідіот триматиме рота на замку? 

– Ванесса – не моя дівчина, – витримці Леонова можна позаздрити. Він спокійно оглядає всіх присутніх і продовжує. – Вона – моя помічниця.

– Що? – пирскає зі сміху Павло, а мені кортить знову вмити його гидку фізіономію вином чи навіть звичайною водою. – Це жарт такий? А Соколов знає про це?

– Мій батько в курсі, – втручаюся, не в силі тримати язика за зубами. – Вам не варто перейматися з цього приводу. До того ж ми тут із зовсім іншої причини зустрілися. 

Павло продовжує усміхатися, наче ідіот, а я намагаюся не звертати на нього уваги. Зробити це доволі важко, але я намагаюсь. Тішить хоча б те, що можна смачно поїсти. Ще б цей Павлуша мені в рота не заглядав!

Поки чекаємо на замовлені страви, Єгор обговорює щось із батьком Павла. Практично нічого не розумію, тому й не намагаюся слухати. А ще мене сильно дратує чоловік, який сидить навпроти. 

Паша зовсім страх втратив. Коли я відчуваю, як він торкається моєї ноги своєю туфлею, не втримавшись, добряче так б'ю його своєю ногою. Чоловік такого явно не очікував і навіть на стільці підстрибнув, при цьому зачепив коліном стіл, і тарілки з келихами затремтіли. 

– Що таке? – питає у цього мудака його татко. 

– Все добре, – натягнуто усміхається і кидає у мій бік багатообіцяльний погляд. 

Коли приносять обід, стає трохи краще. Вдається відволіктися на смачні страви, і навіть про надокучливого Павла забуваю. Краєм вуха таки слухаю розмову Єгора та чоловіків і розумію, що вони і є власниками “Imperial Group”. Чомусь Єгор не поспішає підписувати з ними угоду, отже, є причини для вагань. Тут я його розумію, свого часу і мій татко тягався з цією компанією. 

Поївши, почуваюся набагато краще. Ще б якнайшвидше закінчилася ця зустріч, щоб я могла видихнути з полегшенням. Чесно кажучи, коли вилила Павлу на голову вино, думала, що ми більше ніколи не перетнемося. Та доля вкотре все закрутила так, що тепер фіг розплутати! 

– Я думаю, що на цьому варто закінчувати! – говорить Єгор і складає документи назад у теку. – Я дам завдання своїм юристам ще раз все перевірити, і лише після цього ми зустрінемося ще раз. 

– Не довіряєш нам? – питає Павло, відкинувшись на спинку крісла. 

– Я звик усе перевіряти, – твердо відповідає мій бос. – Особливо якщо маю певні сумніви. Ванессо, їдьмо! 

– Я тільки на хвилинку у вбиральню! – підводжуся на ноги і, не дивлячись на чоловіків, прямую у коридор, а звідти – у вбиральню. Роблю свої справи і довго мию руки, сподіваючись, що Павла не буде до того моменту, як вийду звідси. 

Щаслива, залишаю вбиральню, але різко зупиняюся, коли бачу Павла в коридорі. Навіть не сумніваюся, що чекає він саме на мене. Але для чого? Щоб помститися? 

Намагаюся його обійти, але несподівано чоловік хапає мене за руку і тягне на себе. Не встигаю зібратися, а вже стою притиснутою до стіни. Він нависає зверху, ще й притискається так, щоб не було можливості втекти.

– Ти здурів? Відпусти мене! – сичу крізь зуби. 

– А якщо не відпущу? – здається, Павлу подобається грати зі мною, а от мені зовсім не радісно. – Думаєш, Леонов прибіжить тебе рятувати? Начхати йому на тебе! Єгор любить тільки гроші. Он як над контрактом трясеться. 

– Правильно робить, що трясеться. З таким, як ти, не варто справи водити, – ціджу йому в обличчя. 

– А ти все така ж гостра на язик, крихітко, – одна рука чоловіка утримує дві мої кінцівки, а інша торкається сідниці. У мене подих перехоплює від такої зухвалості, але, на жаль, пручатися не виходить. 

– А ти все ще ідіот, – випалюю і пізно розумію, що своїми словами тільки ще більше розпалюю його. 

Паша криво усміхається на мої слова, і рука починає підніматися до моїх грудей. При цьому він ще й поцілувати мене хоче, повільно опускаючи своє обличчя до мого. 

Думати доводиться швидко, тому що цілуватись з цим мерзотником – останнє, чого я хочу. Я ж так ситно поїла щойно! Не хочеться вивертати смачний обід на його блискучі туфлі! 

На щастя, Павло трохи розставляє ноги, щоб було зручніше мене діставати, і це грає мені на руку. Коли його губи майже торкаються моїх, з усієї можливої сили б'ю його коліном у пах. А сили у мене багато, адже обід був дуже навіть смачним! 

– Ах ти ж… – чоловік хапається за уражене місце і скиглить від болю, а я швиденько вибігаю на безпечну відстань і тільки зараз помічаю, що ми тут не самі.