Розділ 5

– Нікуди я не поїду! – випалюю сердито. – Я працюю тут!

– Ти хоча б знаєш, чий це офіс, дочко? – гиркає батько. – Леонов – наш прямий конкурент!

– Я знаю, хто такий Леонов! – кажу. – І одразу додам, що я тут не для того, щоб підставляти тебе чи його. Я тут, щоб працювати. Зрозуміло тобі?

– Ти просто ідіотка! – тата мої слова мало хвилюють. Він доволі сильно хапає мене за руку і тягне за собою на вихід з приймальні. Здається, він збирається за будь-яку ціну забрати мене звідси, але я не збираюся так швидко здаватися. 

Вириваю руку і знову зупиняюся. Неприязнь до власного батька б'є всі можливі рекорди, і я не хочу, щоб це відчуття розросталося ще. 

– Що тут відбувається? – холодний голос Єгора змушує нас обох завмерти. Мій бос з'являється у приймальні саме тоді, коли це зовсім не потрібно. І як тепер пояснити йому все? 

– Чому моя донька працює на тебе, Леонов? – сердито випалює тато. 

– Ваша донька? – Єгор хмуриться і, здається, не може второпати, що від нього хочуть. Переводить погляд на мене і, швидше за все, чекає моїх пояснень. – Ванессо, це правда?

– А хіба є різниця, чия я донька? – сердито випалюю. – Я хочу тут працювати, і ти… тобто ви, знаєте причини, чому я тут. 

Єгор мовчки переводить погляд з мене на батька і, швидше за все, намагається зрозуміти, як йому бути далі: вигнати мене чи залишити тут? 

– Які у тебе можуть бути причини? – фиркає батько. – Дурість у голову вдарила! 

Він знову хапає мене за руку і намагається затягнути в ліфт, але нічого у нього не виходить, тому що мені на допомогу приходить Єгор. Він рятує мою кінцівку й абсолютно несподівано ховає мене собі за спину. 

– Я думаю, Ванесса сама може вирішувати, де їй працювати. Якщо ваша компанія їй не підходить, то чому це має бути не моя? – питає стримано. 

Чесно кажучи, я не очікувала на таку підтримку з боку Єгора. Взагалі не знала до цього моменту, як це – коли тебе захищають. 

– Вдома поговоримо, – розлючено випалює тато і таки йде геть. Чую, як зачиняються двері ліфта, і видихаю з полегшенням. 

– Все гаразд? – Єгор повертається до мене обличчям і прискіпливо розглядає.

– Так. Дякую, що допоміг, – кажу абсолютно щиро. 

– Чому одразу не сказала, хто твій батько?

– Хіба це має якесь значення? – бурчу. 

– Ну, як тобі сказати, – Єгор ховає руки у кишені штанів і розглядає мене похмурим поглядом. – Компанія твого батька – наш найбільший конкурент на цей час. Як думаєш, мені варто тримати поруч з собою доньку самого Соколова?

– Якщо хочеш мене звільнити, так і скажи, – не подобається мені тон, у якому говорить Єгор. Якщо не довіряє, то не треба тримати поруч з собою. 

– Повертайся до роботи, Ванессо. І постарайся зробити так, щоб я у тобі не розчарувався, – Єгор йде у свій кабінет, а я розгублено дивлюся йому вслід. 

Я ж не сплю, правда? Він дійсно щойно сказав, що я можу працювати тут? Маю визнати, що це дуже великодушно з його боку. Невже він зовсім не боїться, що я можу його підвести? 

На радощах готую Єгору каву, хоча він мене про це не просив. Окрилена, несу в кабінет і, поки він розмовляє телефоном, ставлю чашку на стіл. Вже збираюся йти, але бос завершує розмову телефоном і звертається до мене.

– Ти знайшла мені договір, який я просив?

– Ще не встигла. Зараз цим займусь, – відповідаю. 

– Просто зараз цим і займись. Я не звик чекати довго, – і знову цей тон, від якого мій настрій різко падає донизу. 

– Як скажете, Єгоре Володимировичу, – бурчу і швидко залишаю кабінет.

Доводиться братися за роботу, хоча і не хочу цього. Здається, Єгор мав рацію, коли говорив, що колишня помічниця погано виконувала свої обов'язки. Та вона взагалі ніяк їх не виконувала!

Поринувши у ці кляті теки, доводиться ще й на дзвінки відповідати. На щастя, Настя добряче мені з цим допомогла, тому до кінця дня почуваюся доволі впевнено. 

Договір з “Imperial Group” знаходиться пізно, але тішить те, що він тут взагалі є. Вже збираюся віднести його Єгору, але чоловік сам з'являється у приймальні. Розумію, що він зібрався додому, а мені доведеться копирсатися у цих паперах ще кілька годин. 

– Ось договір, який ти просив, – кладу теку на стіл, але чоловік до неї навіть не торкається. 

– Завтра перегляну, – заявляє. – Як успіхи? Сподіваюся, ти не підеш додому, поки з цим не закінчиш.

– Сподівайся, – бурчу собі під ніс.

– Що ти сказала? – насуплює брови мій бос.

– Кажу, що все буде зроблено, – вдається навіть усміхнутися, але не впевнена, що моя усмішка виглядає щирою. 

Єгор йде, ніяк не прокоментувавши мої останні слова, а я готую собі каву і продовжую працювати. Хочу не лише собі, а в першу чергу Єгору довести, що варта чогось. Я ж не ідіотка, можу впоратися з завданням, яке він мені дав. 

Минає більше ніж година, і я починаю усвідомлювати, що все-таки ідіотка. У документах повний гармидер, і кілька разів мені в голову приходить думка, що хтось навмисне залишив його тут, щоб така дівчина, як я, ламала собі голову.