Розділ 1

Сьогодні найпаскудніший день з усіх можливих! Ну справді, з самого ранку татко вирішив прочистити мені мізки та нагадати, що я – найгірша його донька! Що не зроблю – все не так! Тоді який толк у моїх починаннях? Ну так, не можу я знайти себе у цьому світі, так це тимчасово! От зрозумію, до чого душа лежить – і все піде як по маслу. 

Татко цього второпати не може, і його злить, що у свої двадцять чотири я продовжую тринькати його гроші, жити у його квартирі і їздити на його тачці. 

От моя сестра Вікторія – зовсім інша справа! Гордість родини Соколових! Закінчила школу з золотою медаллю, а універ – з відзнакою. Тепер вона допомагає таткові в бізнесі, а я у цій дивній справі нічого не розумію. 

Це ж татко змусив мене вступити на факультет міжнародних відносин. І його мало хвилювало, що не моє це зовсім. Зате тепер я знаю кілька мов, але уявлення не маю, де ці вміння мені допоможуть. 

– Не засмучуйся, Нес. Ну хіба це вперше татко виносить тобі мозок? – підтримує мене подруга Єва. На щастя, вона у мене є. Через свій складний характер мені важко знайти спільну мову з іншими людьми. А от з нею ми знайомі ще зі школи, і цю дружбу я дуже ціную. 

– Не вперше, але мені набридло слухати про те, що я не така, як Вікторія, – бурчу. 

Розмовляю з подругою на гучному зв’язку, тому що притуляти телефон до вуха однією рукою, а іншою керувати автомобілем – взагалі незручно. А ще я дуже не хочу розбити свою крихітку. Буде ще одна нагода у тата сказати, що навіть автівкою керувати я не вмію. 

– Розумію тебе, – співчутливо говорить Єва. – Давай до мене зараз. Якраз через двадцять хвилин обідня перерва. Кави вип'ємо. Поговоримо. 

– Чудова ідея, – погоджуюся. Повертатися у порожню квартиру немає жодного бажання, а от провести час з подругою – залюбки. 

Головне – вчасно до неї доїхати, а то з такими заторами це малоймовірно. Тільки-но збираюся перелаштуватися в інший ряд, де автомобілі рухаються значно швидше, якийсь мудак підрізає мене, і цей скрип металу об метал, швидше за все, буде снитись мені в страшних снах. 

Розумію, що зачепила його, або ж навпаки, і відчуваю, як спиною тече холодний піт, а руки стискаються в кулаки. Вмикаю аварійку і мало зважаю на те, що ми своїми автомобілями перекрили практично дві смуги. Єдине моє бажання зараз – це скрутити голову тому, хто торкнувся моєї крихітки своїм бампером!

Інші водії невдоволено сигналять, намагаючись нас об’їхати, а я демонструю кільком з них середній палець, а тоді переводжу погляд на заднє крило, по якому проїхався чорний позашляховик. Злість тільки набирає обертів! А коли бачу, як з Mercedes виходить чоловік у костюмі, хочеться закотити очі до неба. 

Як же я не люблю офісних працівників, а особливо – директорів. Всі вони нагадують мені мого татка, і цей факт вже не обіцяє їм нічого хорошого. 

– Ти що, сліпий, придурок? – кричу так, що від несподіванки чоловік з кроку збивається, а тоді похмуро розглядає мене і пошкодження автомобілів. 

– Не раджу вам мене ображати, – сердито випалює. – Якщо на те пішло, то це ви не впевнилися у безпеці руху і почали перелаштовуватися. 

– Розумний, так? – фиркаю і розумію, що це повний капець. – Як розбиратися будемо?

– Я викликаю поліцію, – заявляє цей півень і дістає свій телефон. Я ж одразу уявляю, що зі мною зробить татко, якщо дізнається про аварію, і клубок стає у горлі. Недовго думаючи, вириваю його ж телефон із рук чоловіка і мило усміхаюся. – Здуріла?

– А давай без поліції розберемося? Ми ж дорослі люди, та й подряпини не критичні, – одразу ж вмикаю усю свою чарівність, хоча і розумію, що навряд чи вона подіє після того, як я нагрубіянила цьому ідіоту. 

– Телефон поверни! – здається, чоловік втрачає терпець. 

– Спочатку пообіцяй, що розберемося без поліції! – випалюю. – Ну справді, ми обоє винні, якщо на те пішло. Давай просто роз’їдемося, га?

– Як швидко у тебе все змінюється, – фиркає цей придурок, і телефон таки доводиться повернути. Маю визнати, що він у нього дорогий. Та й тачка недешева, як і одяг. Явно хлопчик не простий смертний, а ще гарний, хоча і дико злий. – Але сьогодні тобі пощастило. Я поспішаю і дуже сподіваюся, що ми більше ніколи не побачимося. Видно ж, що ти неадекватна. 

– Сам такий! – не можу втриматися від взаємної образи й наостанок демонструю йому середній палець. А що? Я звикла, що правда завжди залишається за мною. Навіть якщо я помиляюсь…

На щастя, затору більше немає, а той, що утворився – зробили ми з цим півнем. Моя машинка зривається з місця, і я намагаюся не думати про її пошкодження. Потім розберуся, а зараз головне – втекти подалі від цього багатенького ідіота, а то реально поліцію викличе. 

– Все не так страшно, Нес, – заспокоює мене Єва через двадцять хвилин. Ми стоїмо поруч з її салоном краси, і подруга прискіпливо розглядає кілька подряпин на крилі моєї яскраво-червоної Audi. 

– Ага, я бачу, – зітхаю і зараз, як ніколи, хочеться розревітися. Не день, а суцільне лайно! Тепер доведеться попросити у татка гроші на ремонт, а як це зробити, якщо сьогодні він заявив, що я сама маю заробляти собі на життя?! 

– Ходімо, кави вип'ємо. Тобі треба перезавантажитися, – заявляє Єва і веде мене у кафе, що знаходиться поруч. Замовляю собі каву, але пити її не збираюся. На серці так важко зараз і хочеться чогось значно міцнішого.