75. Мішель

Я була настільки схвильована, що прочитавши повідомлення друга Рада, навіть не в змозі була щось сказати, лише кивнула головою. Я сиділа і молилася, щоб із мамою все було гаразд, щоб вона не постраждала…

Я стиснула у своїй долоні руку Рада, і від цього доторку стало трохи легше. Неначе його сила і впевненість по краплі передавалися й мені.

“Це ті твої вороги, через яких ти тоді прогнав мене”, — написала я в тому ж блокноті і підсунула його до Рада.  Якщо на мені якийсь жучок, то говорити про все досі було небезпечно. 

Рад натомість відкрив нотатки в своєму телефоні і написав:

"Зараз головне повернути твою маму. А далі ми перевіримо твій мобільний, щоб його не прослуховували. Навряд жучок на твоєму одязі, ти ж ні з ким новим не контактувала останнім часом?" 

“Ні, мабуть вони справді якось підключилися до мого мобільного. я його нещодавно здавала в ремонт”, — відповіла я так само письмово. 

"Щойно ми звільнимо твою маму, я взагалі візьму тобі новий мобільний. Все буде добре, обіцяю".

Знадвору почулися звуки сирени, яка все наближалася. 

До нас підбігла медсестра і сказала:

 — Будь ласка, залиште приміщення, тут пожежа!

Я злякалася, ще пожежі не вистачало для повного щастя. 

Але в цю ж мить Раду прийшло ще одне повідомлення і він показав його мені.

"Мої люди вже діють, все буде добре. Не лякайтесь сирен, це щоб цивільні не заважали операції."

Я відразу зітхнула з полегшенням, ми піднялися з місця і слухняно попрямували до виходу. 

А вже за хвилин десять телефон Рада знову сповістив про нове повідомлення.

"Все, угрозу ліквідовано, мама Мішель на третьому поверсі, біля неї мої люди. Вона навіть не помітила, що трапилось, тільки сирена, можливо, її трохи налякала, але мої люди сказали, що вона навчальна. Я вже майже підʼїхав на місце. Йдіть до її мами, а потім побачимось."

— Мішель, дай свій телефон, — сказав Рад вголос. 

Я простягнула йому мобільний.

Рад витягнув з нього сімку і зламав її навпіл. А потім зламав і сам мобільний та викинув все це в урну. 

— Ходімо до твоєї мами.

Я взяла його за руку, і ми швидко піднялися на третій поверх. Побачивши маму, я підбігла до неї і обійняла:

 — Як ти? — прошепотіла схвильовано. 

 — А що трапилось? — запитала вона. — Тебе злякали ці сирени? Не бійся, це всього лиш навчання для працівників лікарні, як діяти в разі пожежі. Певно, на мені вони тренувалися, як евакуювати хворих. 

Мама усміхнулася, і я усміхнулась їй у відповідь:

 — Так, це були такі тренувальні заняття, я даремно злякалась..

— Треба запитати вашого лікаря, чи можна вас поки що забрати, що вам тут просто так лежати до операції, — Рад усміхнувся. — Я б забрав вас прямо сьогодні. Ви нормально почуваєтесь?

 — Так, мені вже зробили всі необхідні обстеження, під час останнього обходу лікар сказав, що мене можуть виписати завтра, але я думаю, він погодиться і сьогодні відпустити, все одно потім я ще повернуся на операцію, — сказала вона. — І я почуваюся на диво добре, ці ліки творять дива…

 — Тоді ми зараз домовимося, і поїдемо всі разом додому, — сказала я з неприхованою радістю. 

— От тільки я не зрозуміла, нащо мене перевезли сюди… В іншу палату, — вона ледь насупилась. — Невже для тих їхніх тренувань з пожежею… 

 — Мабуть, для того, — сказала я.  — А може, там треба було поприбирати, чи ще щось таке. Зрештою, це вже неважливо, раз ми зараз поїдемо додому…

— Сподіваюсь, мене дійсно відпустять… Ці білі стіни вже набридли. Але я точно вам не заважатиму? — знов перепитала мама. 

 — Звісно ні, — поспішила запевнити я. — Ми будемо тільки раді, якщо ти в нас погостюєш. Допоможеш мені з цими підготуваннями до весілля…

— Ну тоді домовились, я хочу приностити користь і авжеж буду рада допомогти з весіллям… 

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =)