72. Мішель

— Ні, ніби не було ніяких проблем, до неї прикріплено апарат, який спостерігає за станом, якби щось сталось, ми б отримали сповіщення. Зараз я відправлю туди медсестру, можливо, ваша мама просто спить. Залишайтесь на лінії, — і заграла музика. 

Мені здалося, що очікування тривало неймовірно довго, але коли я поглянула на годинник, то побачила, що минуло лише три хвилини. В слухавці хнову почувся голос медсестри:

— Добрий день ще раз… — її голос звучав трохи схвильовано. — Її немає в палаті… Я зараз подзвоню її лікарю, може, її повезли на якесь обстеження… Хоча це дивно… У неї за планом нічого не було і монітори давали сигнал, ніби вона на місці… Може, техніка барахлить, залишайтесь на лінії…

 — Будь ласка, якнайскоріше зв’яжіться з лікарем! Я боюся, що з нею сталось щось погане! — стала просити я.  

— Нічого поганого з нею не сталось, не переживайте, у нас найкраща клініка, показники були стабільні, — почала запевняти мене медсестра. — Зараз я подзвоню…

— Знаєте, я сама наберу йому, у мене є його номер, до побачення, — я швидко відбила виклик і одразу набрала лікаря. За мить в слухавці почувся його голос і я одразу почала говорити: — Добрий день, це Мішель, наречена Радислава, моя мама перебуває у вашій клініці на лікуванні. Я не могла до неї додзвонитися, телефон, здається вимкнули, а ваша адміністраторка сказала, що її немає в палаті. Я дуже хвилююся, що моя мама зникла… 

— Я зараз був на огляді у іншої пацієнтки, ваша мама дійсно мала бути в палаті, — сказав він стурбовано. — Зараз я розберусь. Почекайте хвилинку, я передзвоню. 

Він дійсно набрав мене за пару хвилин і сказав: 

—  Я зараз на пункті охорони, ми переглянемо записи в коридорі біля її палати. Вони вже шукають необхідні. Можливо, вона просто занудилась в палаті, їй же вже набагато краще було… — сказав він трохи розгублено. — Приїжджайте до нас, певно. Про всяк випадок. 

 — Так, добре… Дякую, я приїду, — відповіла я тихо. 

Було таке відчуття, немов я сплю і мені сниться страшний сон. Я навіть міцно заплющила очі і знову їх розплющила — може, вдасться прокинутись? Але ні, все залишилося як було — телефон у моїй руці, і лист від зловмисників, відкритий на ноутбуці. 

Я швидко почала збиратись, а потім, щойно вдягнулась і викликала таксі, подумала, що треба звʼязатись з Радом. З іншого боку, якщо зловмисники спостерігають за мною, то я могла тільки чекати, коли сам Рад подзвонить мені, щоб не викликати підозр… Я мала зустрітись з ним і якось повідомити про те, що сталось, але щоб вороги не зрозуміли, що я це зробила. 

Я про всяк випадок взяла з собою блокнот і вже в таксі, коли спеціально відключила мобільний, щоб він нічого не міг передавати(бо десь читала, що навіть в сплячому режимі камера може фіксувати все, що відбувається), швидко написала в блокноті:

“Раде, мама в небезпеці, мене шантажують її викрадачі, можливо, всі наші розмови записуються. Придумай будь ласка щось, знайди її… Я дуже переживаю… Але не видай, що ти це прочитав…”

Я звернула аркуш в дуже маленький прямокутник і заховала в кишеню.

Потім я включила телефон і дала швидкий виклик Раду, який одразу відбила.

Авжеж, переслідувачі, можливо, побачать виклик. Але мені це не так важливо. Рад, як я і думала, одразу мені передзвонив. 

— Алло, Мішель, у тебе все добре?

 — Я хочу поїхати до мами в лікарню, — сказала я. —  Викликала таксі, але помилково набрала твій номер…

— Таксі? — він трохи здивувався. Певно, щось запідозрив з мого схвильованого голосу і дивних дій. Я ж дійсно могла поїхати з охороною, але не стала, щоб не розлютити злочинців. Втекла з дому, як підліток… — Давай я приїду за тобою. Зараз підʼїду…

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =)