70. Рад

Коли ми приїхали до лікарні, Мішель повели до кабінету УЗД. Я йшов поруч і коли ми дійшли туди і двері кабінету розкрились, я запитав:

— А мені можна зайти разом з нею? 

 — Заходьте, — кивнув лікар. 

Ми зайшли разом, Мішель сказали лягати на кушетку. Потім лікар намазав живіт Мішель гелем і почав водити по ньому апаратом УЗД. На екрані ми побачили якусь не надто чітку картинку.

— Так, вагітність шість тижнів, з дитиною все добре, — сказав він. —  Але через високий тиск є загроза зриву вагітності, адже збільшується тонус матки, тому потрібно призначити курс лікування, щоб його знизити… Вам потрібно пройти стаціонарне лікування…

 — Я можу втратити дитину? — очі Мішель вмить наповнилися сльозами. — Я винна в цьому… Якби не перенервувала…

— З дитиною все добре, лікар же сказав, не переживай, — я взяв її за руку. — А в лікарні з нею тим паче нічого не станеться. Тобі ж саме для цього призначать лікування, — я торкнувся губами її долоні. — Все буде добре. 

— Так, під наглядом, без зайвих стресів, з великою кількістю відпочинку, ваш молодий організм має швидко впоратись і прийти в нормальний стан, оптимальний для виношування дитини, — кивнув лікар. 

 — Добре, — кивнула Мішель. — Дякую вам…

 — Тепер вас відведуть у палату, можете написати список, що потрібно з речей, і чоловік вам привезе, — підбадьорююче усміхнувся лікар.  — Лікування розпочнемо прямо сьогодні, і за кілька днів, якщо аналізи покажуть поліпшення вашого стану, ви будете вдома…

— Я все привезу, все буде добре, мила, — я подався вперед і коротко чмокнув її в щоку. — Бачиш же, за кілька днів тебе вже можливо навіть відпустять. 

 — Дуже буду сподіватися на це, — вона обійняла мене і прошепотіла на вухо. — Сумуватиму за тобою…

— Я теж сумуватиму, — я торкнувся губами її губ. — Але я приїжджатиму зранку і ввечері, обіцяю. Може, і на краще, що ти побудеш просто в ліжку, без роботи ці пару днів. Якраз перезавантажишся і все таке. 

 — Добре, буду вважати, що я на курорті, — вона усміхнулася мені у відповідь.  — Хочу, щоб тепер у нас було все добре…

— Обовʼязково все буде добре. Головне бережи себе, кохана. З усім іншим я розберусь…

***

Мішель відвели в окрему палату, я ще побув з нею трохи, а потім поїхав додому. День видався доволі важким. Точніше, не день, а вечір.

Коли я приїхав, то дістав мобільний, увімкнув на ньому звук і побачив, що мені дзвонив Микола.

На годиннику вже була майже одинадцята, певно, передзвонювати вже було пізно. Але щойно я про це подумав, як телефон знову задзвонив у мене в руках. І це знову був він.

Я вирішив взяти слухавку: раптом і у нього щось трапилось? Якийсь у мене сьогодні невезучий день, це просто кошмар…

— Алло? 

 — Привіт, — сказав Микола. — Щось тебе давно не чув, вирішив подзвонити. Як іде підготовка до весілля?

— Привіт… Чесно кажучи, щось все прямо розсипається, як картковий будиночок, — я зітхнув. — У мене був обшук. Але обшук то фігня. Мішель злякалась через це і потрапила в лікарню… 

 — Як шкода… Сподіваюся, з нею все добре? — його голос звучав стурбовано. 

— Так, слава Богу, все добре. Ну, сказали полежати трохи на стаціонарі, поберегтись. Дякую за підтримку, друже. 

 — Якщо потрібна будь-яка допомога, звертайся. Ти ж знаєш, я завжди зроблю все для того, щоб у тебе все було добре. Ти мені як брат… — промовив він. 

— Дякую, — знову подякував я. — Ти мені теж як брат. Я радий, що ми знову дружимо, це дуже важливо для мене. 

 — Я б хотів  і далі бути твоїм братом, дядьком для ваших дітей…. Сподіваюся, так і буде…

Мені дійсно полегшало від цієї розмови… Добре мати друзів. Я вже майже забув, як це, коли є кому підстрахувати, коли є людина, яка прикриє спину… 

— Так буде завжди, — погодився я. — І від мене чекай того ж самого. Я завжди тебе підтримаю…