67. Мішель

Ця музика — це було щось неймовірне, немов я на мить побачила рай і почула, як співають янголи. 

— Я дуже хочу, щоб ти час від часу ще грав для мене і нашого малюка. — прошепотіла я Раду на вухо. 

— Добре, буду грати, — Рад обійняв мене. — Дякую, Мішель. 

— Я з нетерпінням чекаю нашого весілля… Хочу стати твоєю дружиною, і перед людьми, і перед Богом… Думаю, твоя сестра зараз дивиться на нас і радіє разом з нами…

— Я теж чекаю, — він поцілував мою долоню. — І сподіваюсь, що сестра дійсно не ображається на мене. 

— Я подумала… Якщо у нас народиться дівчинка, ми можемо назвати її на честь твоєї сестри, — сказала я. 

— Це хороша ідея, — погодився Рад. — Я б хотів цього. 

— А якщо народиться хлопчик, можна назвати на твою честь. І буде в нас два Ради…

— Ні, тільки не це, — він засміявся. — Краще вже придумати якесь інше імʼя. Не таке рідкісне. Щось середнє.

— Придумаємо, —  кивнула я. — А тепер ходімо вечеряти?  Після концерту у мене страшенно розгулявся апетит…

— Так, ходімо, — Рад взяв мене за руку. — Кохаю тебе, Мішель…

***

Ми вже лягали спати, коли телефон Рада задзвонив. Він узяв його, поглянув на екран і сказав:

— Охорона, треба відповісти, — він натис на кнопку прийому виклику і поставив їх на гучномовець. — Так, слухаю. 

 — Шефе, тут  приїхала поліція, кажуть, що мають зробити обшук, — почувся голос охоронця. — Може, ви спуститесь сюди?

— Так, зараз, — Рад насупився і встав з ліжка, відбиваючи виклик, а потім звернувся до мене. — Будь тут. 

 — Що може бути причиною обшуку? — насторожилася я і відразу згадала тих людей, яких бачила після мітингу знову, і мені здалося, що вони стежили за нами. 

— Не знаю, хтось на щось доніс, комусь я стою поперек горла, — припустив Рад. — Але це не вперше і не востаннє, я до такого звичний. Не переживай, розберемось.

 — Добре, тримайся, хай все буде добре, — я поцілувала його в щоку, і він вийшов зі спальні. 

Я все ж не могла вже спати, одягнула халат і вийшла на балкон. Побачила на подвір’ї поліцейську машину з увімкненими “маячками” і людей біля неї. Тоді з будинку вийшов Рад і підійшов до них. Шкода, що я не могла нічого чути, лише бачила при світлі ліхтаря як один із поліцейських простягнув Раду якісь папери, той переглянув їх і кивнув головою. Мабуть, то був ордер на обшук. 

Тоді всі пішли до будинку. Я не змогла залишатися у спальні, і все ж спустилася на перший погляд. Підійшла до Рада. Він здавався спокійним, хоча обличчя було блідішим, ніж зазвичай. 

 — Я тут, — прошепотіла я, беручи його за руку. 

Тим часом поліцейські вже розійшлися по кімнатах. Було неприємно думати, що вони можуть ритися і в моїх речах… Але я розуміла, що нічого з цим зробити не можна, треба було просто чекати, поки все закінчиться…

***

Здавалося, обшук тривав дуже довго, коли нарешті почувся голос одного з поліцейських.

 — Знайшов! — вигукнув він, демонструючи своїм колегам, що теж повиходили з кімнат, якийсь пакунок. 

Я поглянула на Рада.

 — Що це таке? — запитала пошепки. 

— Без поняття, — відповів він, підходячи до них. — У мене не було нічого подібного. Я зараз підніму записи з камер і побачимо, звідки воно взялось.

— Так, давайте подивимося записи, — якось надто легко погодився керівник поліцейської групи. — Пройдете з нами? — поглянув він на Рада. 

— Ходімо до кімнати з камерами, — він кивнув. 

Я пішла слідом за ними, і побачила, як увімкнувши записи, поліцейський вигукнув:

 — Схоже, тут зникла частина записів, це ви постаралися? — він насупився, дивлячись на Рада. — Чи ваші охоронці за вашою вказівкою вимкнули камери?

— Який мені сенс щось вимикати, якщо це навпаки довело б мою невинність? — запитав Рад роздратовано... 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!