64. Рад

Наступні дні ми посилено займалися підготовкою до весілля, і хоч воно мало бути доволі маленьким, все одно була ціла купа справ, яку треба було зробити. В першу чергу треба було обрати ресторан і забронювати потрібний день, а також заздалегідь попередити гостів. 

Інші деталі були більш дрібними. 

Також Мішель щодня їздила до мами в лікарню. 

Саме сьогодні мало завершитись чергове обстеження, після якого нарешті мали сказати вердикт: що саме краще зробити в її ситуації.

Я трохи переживав, все ж, її мама давно хворіла. 

Ми приїхали в клініку на призначений час і зайшли до кабінету мого друга, коли він покликав.

Ми привітались, сіли навпроти його столу і Мішель ледь стисла мою долоню в своїй.

— Ну, не тягни. Кажи, які там результати. Ми маємо все знати і розуміти, які є варіанти, — сказав я. 

 — Я пропоную зробити заміну серцевого клапана, — сказав він. — Після такої операції у пацієнтів зазвичай настає довготривалий стабільний стан, і вони добре себе почувають, — відповів Анатолій. 

— Це безпечно? — запитав я у нього. — Ну, в її стані, такому, як зараз. Скільки триває підготовка? Скільки реабілітація? Ми з Мішель же збираємось одружитись за пару тижнів, хоча, вже менше, вже всього півтора, як час летить… Треба щоб її мама була присутня, ну я тобі розповідав. Чи може призначити операцію після весілля… 

 — Я думаю, ми проведемо обстеження, підготовку до операції зараз, а саму операцію вже після вашого весілля, — запропонував він. — Втім, вирішувати вам, як краще зробити. Реабілітація буде тривати десь місяць, після чого пацієнти повертаються до звичайного життя. 

— Мішель, а ти що думаєш? — звернувся я до Мішель. — Ніби звучить добре. Менше тривог і тобі, і мамі, спочатку весілля, потім операція.

 — Я не проти, — відповіла вона. — Довіряю пану Анатолію у всьому, що стосується лікування мами. 

— Тоді так і зробимо, — погодився я. — Толю, дякуємо тобі за все, що ти для нас робиш… 

Я дійсно був йому дуже вдячний, все ж, здоровʼя мами Мішель було дуже важливим для нас обох. Мені хотілось, щоб моя кохана була щаслива, щоб її мама няньчила наших дітей, а для цього треба було, щоб вона була здорова… 

***

Після розмови з Толею ми пішли до палати Валентини Іванівни. Треба було розповісти їй хороші новини. 

Коли ми зайшли всередину, мама Мішель читала якусь книгу, але щойно ми зайшли, вона відірвалась від книги і усміхнулась.

— Ви балуєте мене, так часто ходите… У вас же, певно, повно справ через те, що весілля наближається… — на цих словах її усмішка стала трохи сумнішою. 

— Я не можу не ходити до тебе, адже ти моя мама, — Мішель обійняла її. — Виглядаєш чудово! Лікування тут іде тобі на користь! 

— Але все одно треба буде робити операцію, — вона зітхнула. 

Я бачив, що вона зараз була сумнішою, ніж коли ми навідували її минулого разу. 

 — Зате потім, після операції, тебе вже не буде турбувати серце, — сказала Мішель. — Не буде втоми, одишки, почуватимешся молодою. Треба лише трохи потерпіти — і все налагодиться. 

— Так, — погодився я. — Після операції вам обовʼязково стане краще. А в цій клініці все зроблять за вищим розрядом, про вас дуже добре потурбуються, я обіцяю, — запевнив я. 

— Я дуже хочу, щоб мені стало краще, — вона зітхнула. — Але все ж трохи страшно. 

 — Операцію призначать після нашого весілля, — сказала Мішель. — Я читала відгуки в соцмережах клініки, всі пацієнти залишилися задоволеними результатами. Тобі не варто боятися. Ми з Радом підтримаємо тебе і будемо поруч... 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!