60. Рад

Здається, моє життя налагоджувалось, і це не могло мене не радувати. Ми з Миколою згадували старі часи, правда, тему сестри все ж обходили стороною окрім самого початку, коли я запитав, чи він не ображений на мене.

Але я був дуже позитивно налаштований після цієї зустрічі. Єдине, що мене напружувало, той викрадач Мішель так і не зізнався, хто його найняв.

Тримати його ще більше було ризиковано.

Я хотів його вбити. Не те щоб я колись когось вбивав, але я не хотів випускати цього гада, він не приніс нам ніякої користі. 

Саме так я і сказав замголові охорони, який відповідав за утримання злочинця:

— Навіть якщо ти думаєш, що ми нічого з нього не витягнемо, я не хочу, щоб цей гад розгулював на свободі.

 — Є ще варіант — відпустити його і простежити, з ким він зв’яжеться, той вірогідно і з замовником викрадення, — відповів він. 

— Я про таке не подумав, — відповів я. — Добре, мене влаштовує такий варіант. Але це пріоритетне завдання. Я хочу, щоб ви ні на хвилину не випустили його з поля зору. І щоб в його домі також побували до того як його випустите. Встановили жучки і все таке. І в машині теж.

 — Все зробимо, — кивнув охоронець. — Ми обов’язково знайдемо того, хто за всім цим стоїть…

— Захист Мішель — головна мета. Але якщо не знайдемо замовника, вона завжди буде в небезпеці. Тож вже постарайтесь розібратись з цим якомога швидше…

***

Через всі ці події в мене не було часу зайнятись тим, що я обіцяв Мішель, а вона, схоже, не захотіла мені про це нагадувати. 

Але ж я обіцяв, що її матір прийме крутий лікар, мій приятель, головлікар в Інституті серця. Тому вже на шляху додому я подзвонив йому:

— Анатолію, добрий вечір. Сподіваюсь, не пізно телефоную, є хвилинка?

 — Доброий вечір, для тебе завжди є, — відповів він. — Щось сталось чи просто так телефонуєш?

— Матір моєї нареченої має проблеми з серцем, хотів відправити її до тебе, щоб її перевірили максимально якісно, і щоб у вас же і лікували. Знайдеться місце? Авжеж, все оплатимо, як треба. 

— Авжеж, хай приїздить, все зробимо в найкращому вигляді, — відповів Анатолій. 

— Тоді я поговорю з Мішель і ми можемо привезти її хоч завтра. Буде зручно? Не хотілось би це все відкладати. 

 — Добре, о котрій годині ви зможете приїхати? Щоб я був на місці…

— Давай зранку, о девʼятій не рано? Хай вже одразу беруть в неї аналізи і все таке, щоб не відкладати. 

 — Добре, тоді чекатиму. Підготую окрему палату, з усім необхідним. 

— Дякую, друже, тоді до зустрічі…

***

Коли я приїхав додому, Мішель виявилась на кухні, вона якраз готувала вечерю, хоча по вигляду, схоже, вже якраз доготувала і скоріше чекала на мене.

— Привіт, — я обійняв її. — Як справи? 

 — Чудово, — усміхнулась вона. — А в тебе? 

— Нормально, — я кивнув. — Ми вирішили випустити твого викрадача, щоб зловити замовника. Він буде під цілодобовим наглядом, може, виведе нас на того, хто спланував твоє викрадення. Але через це тобі доведеться бути обережнішою, Мішель. Охорона завжди буде з тобою. Але я попрошу їх не надто виділятись. 

Мішель трохи спохмурніла, але потім відповіла:

 — Сподіваюся, вдасться виявити, хто той ворог. Я буду робити все, що потрібно, можу навіть з дому не виходити…

— Ні, я не хочу, щоб ти сиділа вдома, — я похитав головою. — Все ж, ти захочеш зустрічатись з матірʼю, і таке інше. Але виїзди мають все ж бути тільки по справі, це так. До речі про твою маму. Я домовився з моїм другом, памʼятаєш, я казав тобі. Він готовий прийняти її завтра ж зранку, вийде це організувати? Вже на девʼяту ми маємо бути там. Щоб вона здала аналізи і лягла в ту клініку на обстеження і лікування.

***
Гортайте далі, там продовження ------->