55. Мішель

Я була така щаслива зараз, і мама, певно, побачивши цей стан по моєму обличчі, перестала дивитися на Рада насторожено, заусміхалась. 

— Дякую тобі, — сказала я, дивлячись на Рада. — Ти такий хороший…

— Буду старатись бути хорошим, хочу, щоб у тебе був хороший наречений і чоловік, — він підморгнув мені. 

— Я можу продовжити працювати і допомагати тобі, — усміхнулась я йому у відповідь. — Ну, принаймні до народження малюка. 

— Добре, дякую, мила, — він стис мою долоню в своїй.

— Я можу сидіти з дитиною, коли вона народиться, — запропонувала мама. — Щоб вам не шукати няню. Бо з чужими людьми не завжди вгадаєш, чи буде вона гарно ставитись до дитини. А рідна бабуся  ніколи не образить…

— Ну, думаю, спільними зусиллями ми впораємось, дякуємо, — сказав Рад.

Ми поговорили про всяку всячину, позгадували моє дитинство, Рад із цікавістю вислуховував історії з мого життя, які розповідала мама. Я раділа тому, що вони знайшли спільну мову, і мені хотілося, щоб так було завжди…

***

Коли ми поверталися додому, у мене було таке відчуття, що все напстільки добре, що аж трохи страшно. Мабуть, я була надто тривожною, очікуючи, що після хлороших подій неодмінно має трапитися якась погана. Але тут же я прогнала від себе цю думку. У нас із Радом все неодмінно буде добре, ми обоє заслужили на це. 

І все ж мене непокоїла одна думка — про Ксенію, колишню помічницю Рада. Але запропонувати йому допомогти їй, може перевести в якусь приватну клініку чи відправити на лікування за кордон я не наважилася. Подумала, що його може засмутити те. що я ходила до неї.  

— Які в тебе плани на вечір? — запитала у Рада, коли машина вже зупинилась біля його будинку. 

— В принципі, ніяких, а що? — запитав він. 

 — Можна влаштувати романтичний вечір, — усміхнулась я. — Подивитися разом фільм, потанцювати…

— Мені подобається такий план, — Рад чмокнув мене в щоку. — Люблю проводити з тобою час. Вже і працювати зовсім не хочеться, а раніше я був справжнім трудоголіком, — жартівливо пожалівся він. 

— Всьому свій час, — я скуйовдила його волосся. — Вдень працювати, а ввечері відпочивати. От тільки я хотіла тебе спитати, після тієї сутички з мером, він не розгнівався на тебе? Не почав ставити палиці в колеса? 

— Я останнім часом мало працював, але ніби нічого такого. Можливо, він зрозумів, що сам не мав рації, — Рад знизав плечима.

— Це добре, тоді я спокійна, — ми  вже були вдома, я перевдягнулася в домашнє, речі вирішила розкласти потім, а цей вечір хай буде по-справжньому романтичний. Тож ми запалили свічки, взяли легкі страви і лимонад замість шампанського (Рад вирішив теж утриматися від алкоголю за компанію зі мною) і вмостилися перед телевізором. 

Йшла легка романтична комедія,  яка налаштувала нас на відповідний настрій, і  Рад нахилився до мене і торкнувся губами моїх губ, а я відповіла на поцілунок. Я так скучила за ним, що відразу по всьому тілу побігли мурашки, серце закалатало в грудях, дихання прискорилося…

Але саме цієї миті на столику задзвонив його телефон. 

Рад ледь насупився.

— Зараз відключу… — він потягнувся до мобільного, але коли взяв його до рук, то все ж додав: — Пробач, треба відповісти, бо це безпековики, алло? — він приклав телефон до вуха. — Що? Зрозуміло, — він насупився ще більше. — Розберіться поки що самі, так. Завтра я підключусь. Я ж сказав, завтра, — додав він дещо роздратовано. — Все, на звʼязку, — він відбив виклик. 

 — Щось сталося? — стурбовано запитала я. 

— Нічого надто термінового, якісь хулігани, — Рад знизав плечима. 

Все ж, мені здалося, що він щось приховує, аби не хвилювати мене…

***
Гортайте далі, там продовження ------->