54. Рад. Все (не)буде добре

Я відчував хвилювання. У нас з Мішель була доволі немала різниця у віці. Мішель було всього  двадцять три, а мені вже тридцять пʼять. Можливо, її мамі буде це не до вподоби. 

Я також підійшов до дверей кухні і все почув. Тому зайшов всередину і сказав:

— Я тоді звільнив Мішель, бо подумав, що насправді я їй не потрібен. Замість того, щоб поговорити з нею прямо, я просто злякався почути ці слова від неї… — зізнався я. — Мені шкода, що так трапилось. Але потім я зрозумів свою помилку. І справа не в дитині… Тобто, я дійсно хочу бути саме з Мішель, а дитина просто приємний бонус. 

Я дивився на них трохи схвильовано, не знав, що скаже її мама. А мені не хотілось сварок. Хотілось, щоб все нарешті хоч трохи нормалізувалось.

Мама Мішель якусь мить помовчала, а потім сказала:

— Якщо це дійсно серйозно з вашого боку, Радиславе, то я не можу ставати вам на заваді. Просто трохи страшно, що щось може змінитися… Я дуже переживаю за Мішель, вона моя єдина донька і я хочу понад усе на світі, щоб вона була щасливою…

— Мої почуття не зміняться, я можу це гарантувати, — сказав я впевнено. — Я дуже сильно кохаю її. І так, моя першочергова ціль — зробити її і нашу дитину щасливими. 

 — Я дуже хочу, щоб у вас все було добре, — Валентина Іванівна усміхнулась. — Не могла дивитися, як Мішель тихенько плаче, щоб я не бачила цього. Добре, що ви помирились…

— Так, я дуже щаслива, — сказала Мішель. — Дякую, мамо! 

Я відчув провину за те, що все ж вона плакала через мене. Але радів, що зараз їй було добре, це було головне. 

Ми пройшли за стіл, Валентина Іванівна принесла пиріг, який спекла сама, і заходилася нас пригощати.

Врешті-решт все йшло не так погано, як я очікував. Спочатку ми розмовляли на якісь більш-менш загальні теми, але потім якось торкнулись теми весілля:

— Тож, якщо вже ви, Раде, зробили Мішель пропозицію, то коли ви плануєте одружитись? Мішель, а який в тебе строк? — тут же вона поглянула на доньку.

— Ще невеликий, десь чотири тижні, — відповіла Мішель, ледь почервонівши.

— Треба подати заяву, ну, думаю, що цілком зможу домовитись про дату, на яку Мішель встигне підготуватись. Скільки треба часу для підготовки до весілля? — тепер я вже звернувся до Мішель. 

— Я навіть не знаю, — Мішель знизала плечима. — Можна зробити скромне весілля,  без якихось надмірностей. Для мене головне не антураж, а емоції від свята…

— Ну, все одно треба обрати місце, запросити гостей, купити сукню, що там ще, — почав перераховувати я. — Тижні три? Місяць? Скільки ти хочеш?

— Думаю, місяця цілком вистачить, — усміхнулася Мішель. 

— Добре, — я чмокнув її в щоку. — Значить, буду орієнтуватись на цей час. Завтра ж поїду і про все домовлюсь… До речі, Валентино Іванівно, як ваше здоровʼя? Мішель казала, ви лікували серце в звичайній клініці. Чи можу я запропонувати вам обстеження і подальше лікування в Інституті серця, там зараз головлікар — мій хороший приятель. 

— Ой, дякую за таку пропозицію, мабуть, я занадто напружу вас, мені незручно… — почала говорити вона. 

— Мамо, це цілком зручно, — втрутилась Мішель. — Рад завжди допоможе, якщо щось потрібно. Він дуже добрий…

— Ви ж мама моєї нареченої, ви мене зовсім не напружуєте, — підтвердив я. — Все буде добре, мій друг точно допоможе зробити все найкращим чином, ось побачите. Я подзвоню йому сьогодні ж. А потім з вами звʼяжеться Мішель… 

Я щиро хотів допомогти їй, бо ж вона була її мамою. А Мішель для мене була найважливішою людиною на всьому світі і я був готовий зробити заради неї усе…

***
Гортайте далі, там продовження ------->