53. Мішель. Зізнання мамі.

Я була дуже щаслива, що Рад мені пробачив. Навіть не сподівалася, що так буде. Адже їхала до його будинку з думкою, що  можу звідси ніколи більше не вийти…А виявилося, що Рад досі мене кохає і хоче, щоб ми були разом.

— Тоді ми можемо прямо сьогодні поїхати до моєї мами, поговорити з нею і забрати мої речі, — запропонувала я. 

— Добре. Але до того мені треба відʼїхати на годинки дві-три. Заїдемо до неї ввечері, якщо ти не проти, — запропонував Рад. 

— Так, авжеж, я не проти, — кивнула я.  — Мені залишитися тут, у твоєму домі? Чи поїхати поки до мами і поговорити з нею?

— Ні, залишся тут, поїдемо до неї разом після того, як я повернусь, — він чмокнув мене в губи. — Я постарась швидко. 

 — Так, без проблем, — кивнула я. 

***

Поки Рада не було, я приготувала обід. Мені хотілося створити в будинку атмосферу затишку, я вже подумки планувала, яку кімнату відведемо під дитячу, навіть зайшла на сайт виробника дитячих товарів і підбирала меблі, шпалери, штори… Це було таке захоплююче заняття, що час відсутності Рада пролетів дуже швидко. 

Коли він повернувся, я вийшла в передпокій, зустрічаючи його, і сказала:

 — Ти, мабуть, зголоднів? Ходімо пообідаємо, чи вже повечеряємо, як це краще назвати… 

— Почекай, — він простягнув мені букет ніжно-персикових троянд. Я тільки зараз помітила ці квіти. Рад виглядав якимось схвильованим. А коли я прийняла букет, він став переді мною на одне коліно і дістав з кишені коробочку, після чого відкрив її переді мною. — Мішель, я кохаю тебе, ти вийдеш за мене? 

— Так, — сказала я. Відчула, що мені на очі навертаються сльози. — Я теж тебе дуже кохаю…

Рад вдягнув мені на палець обручку, а потім поцілував мою долоню з нею і встав з коліна, продовжуючи тримати мене за руку. За мить він подався вперед:

— Я дуже щасливий зараз, — прошепотів він, після чого поцілував мене в губи. 

— Мені аж не віриться, що все це відбувається зі мною. Я так тебе кохаю, — я міцно обняла його і розсміялась.  — То це й була твоя важлива справа? 

— Так, — він кивнув. — Обирав обручку. Хіба це не важлива справа? — Рад усміхнувся.

— Ти неймовірний, — я усміхнулась йому у відповідь. — А я обирала  все для дитячої кімнати. Правда, ще не замовила, бо раптом це погана прикмета — купувати речі наперед?

—  Ну, я в прикмети не дуже вірю, — Рад чмокнув мене в щоку. — Навпаки, хіба не зручно, коли все вже є до народження дитини? Не треба потім все робити поспіхом. З іншого боку, якщо буде треба, охорона привезе все в день пологів. Це не проблема, якщо все вибрати заздалегідь.

 — Я теж не вірю в прикмети, тож можна буде все купити і облаштувати заздалегідь, — усміхнулась я. — А тепер перекусимо і поїдемо по мої речі? 

***

Я вирішила не відчиняти двері своїм ключем, а подзвонила. Коли мама відчинила двері, вона здивовано поглянула спершу на мене, потім на Рада. 

 — Мамо, знайомся, це Радислав, — сказала я.  — Раде, це моя мама Валентина Іванівна. 

— Добрий вечір, — сказав Рад трохи схвильовано. — Я сьогодні зробив Мішель пропозицію і вона погодилась стати моєю дружиною. 

 — Це так несподівано… — промовила мама, і тільки потім опам’яталася. — Ой, чому ж я вас на порозі тримаю, проходьте у квартиру,  я зараз чаю зроблю…

Ми з Радом пройшли до вітальні, а потім я пішла до мами на кухню, щоб допомогти їй зробити чай. Вона одразу закидала мене питаннями:

 — То це твій роботодавець? Ти ж казала, що він тебе звільнив? Я нічого не розумію…

 — Так, я працювала на Рада, і ми закохались одне в одного, — відповіла я.  — Він мене звільнив, бо ми посварилися, але зараз уже все добре. Рад сьогодні зробив мені пропозицію, і я знову переїду до нього. І ще, мамо, у мене буде дитина…

***
Гортайте далі, там продовження ------->