51. Мішель. Дай мені піти, якщо я тобі не потрібна!

Коли я побачила Рада, відчула, що моє серце стало битися швидше. Чому він наказав своїм людям мене привезти? Може, подумав, що я забагато про нього знаю, і вирішив позбутися? Але чому тоді його люди мене врятували? Було б логічніше дозволити мені потрапити під машину, нещасний випадок, і всі задоволені. Але чомусь вони не зробили цього…

— Що це все значить? — запитала я у Рада тремтячим голосом. 

— За тобою хтось стежить, це може бути небезпечно, — він зітхнув і відвів погляд. — Зараз моя охорона займеться розвідкою, дізнаються, що то за машина і чому вони слідували за тобою. А ще вони видадуть тобі тривожну кнопку, — сказав він рівним тоном, а потім поглянув на мене і раптом спитав: — Ти була вагітна і зробила аборт, так? Це була моя дитина?

 — Звідки ти знаєш про дитину? — вигукнула я і тут же зрозуміла, що сама себе видала. Приховувати було марно, Рад міг дізнатися все, і якщо вони мають доступ до медичних документів, то могли  і побачити, що аборт я не робила… — Я залишила її, — сказала я після паузи. — Але це буде тільки моя дитина, можеш не хвилюватися, я не буду подавати на аліменти чи щось таке. 

— Ти не зробила аборт? — перепитав він здивовано. — Але ти була записана… На сьогодні. І ти була в лікарні.

— Була, але я передумала… — я опустила голову. — Не змогла цього зробити…

— Чому? — запитав Рад тихо. 

— Не знаю… Не змогла її вбити… — я заплакала, сльози стікали по щоках, мені було шкода і себе, і дитину. — Тепер ти уб’єш нас обох? 

— Що?... — Рад аж рота розкрив від здивування. — Убʼю? Такої ти про мене думки?

 — А навіщо тоді ти наказав мене сюди привезти? — схлипнула я. — Ти хочеш позбутися мене, як усіх тих попередніх помічниць…

— Я вже сказав, за тобою хтось стежить, — Рад зітхнув. — Я подумав, що це можуть бути ті викрадачі. Що вони знову хочуть забрати тебе. Я мав тебе охороняти. Збирався дати тобі кнопку швидкого реагування, — він дістав з кишені якусь брошку і простягнув мені. — Оце вона. І маячок, і кнопка, її як телефон не викинуть, не додумаються.

 — Хто може за мною стежити, кому я потрібна? — але тут я згадала про машину, яка мала мене збити, і по спині пробіг холодок.  — Може, це хтось хоче вплинути на тебе, викравши мене? 

— Скоріш за все, — він кивнув. — Коли ти зʼїхала, ти стала більш привабливою мішенню. Більш доступною і легкою. Вони знають, що минулого разу я зробив заради тебе. Тому впевнені, що зможуть на мене якось вплинути, якщо цього разу все зроблять, як треба. 

 — Добре, давай сюди свою кнопку, і я можу йти? — сказала я.

Але Рад тримав кнопку і не давав її. Він якось замислено дивився на неї, а потім перевів погляд на мене. 

— Чому ти не змогла вбити її? — він знову зазирнув мені в очі. Тільки зараз я помітила, в якому він був стані. Він явно не спав ці дві ночі. Виглядав дуже втомленим, а ще його зазвичай охайний вигляд змінився на якийсь інший, брутальніший, але явно не робочий. Він в такому вигляді точно не міг ходити на ті свої зустрічі…  

— А чому це так важливо для тебе? Ти хочеш змусити мене зробити аборт? — я відчувала, як мої щоки горять, а серце мало не вискакує з грудей. 

— Я маю знати. Я хотів мати причину ненавидіти тебе, — він зітхнув. — Певно, так. Я хотів мати цю причину. Якусь вагомішу за шпигунство. Думав, може тоді зможу не кохати тебе…

 — Я не шпигувала за тобою! — знову вигукнула я. — Я кохала тебе, а ти взяв і вигнав мене!  І після того ще продовжуєш гратися зі мною! Якщо я тобі не потрібна, то просто дай мені піти і більше не втручайся в моє життя і життя моєї дитини! 

***
Гортайте далі, там продовження ------->