50. Рад. Хочу зазирнути їй в очі після того, що вона зробила...

#продовження попереднього вечора

Після танцю ми повернулись до бару і я замовив ще коктейль для Амалії і віскі для себе. Сподівався, що може це мене все ж розслабить, але щось не дуже допомагало. 

Я навіть спʼяніти як слід не міг, що вже казати про щось інше. 

Я осушив склянку і долоня Амалії торкнулась моєї руки. 

— Може, поїдемо до тебе? — запитала вона.  

Спати з нею на тому ж ліжку, на якому я спав з Мішель? 

Якби вона запропонувала поїхати в готель, може, я б сприйняв це краще? Чи я просто шукаю відмовки? 

В будь-якому разі, я не хотів цього. Мав би хотіти, але не хотів. Я не хотів нікого, окрім Мішель. 

— Пробач, — я прибрав руку, витягнув гроші і поклав на стійку, після чого встав зі стільця. — Певно, не сьогодні. 

 — Ясно, — вона кивнула. — Що ж, дякую, що склав компанію. 

— І я тобі дякую, — я відвів погляд. — Бувай… — на цих словах я розвернувся і пішов до виходу з бару….

***

Наступні пару днів я пропустив роботу, все пропустив. Голова з похмілля боліла страшенно. Давно я так сильно не напиваввся. І як на зло, весь свій сором я памʼятав. Памʼятав, як відшив кралю через шпигунку… Бляха, ну чому я закохався в неї?...

Я лежав на дивані перед телевізором, пив воду і просто втикав на екран, нічого більше не бажаючи.

Дзвінки також ігнорував. Хоча, не буду обманювати, я чекав, що можливо Мішель подзвонить і захоче поговорити, пояснити мені щось…. Хоча, що тут пояснювати, все і так було зрозуміло. 

А ще я сказав своїй охороні стежити за Мішель. Це було малодушно, так, я розумів це. По-дурному… Але вона могла бути в небезпеці, я не міг цього допустити. Не хотів, щоб через мене вона постраждала, навіть якщо вона так жорстоко обійшлась зі мною. 

А потім мій айтішник, який також стежив за Мішель, раптом мені подзвонив.

— Ми знайшли записи в клініці, куди вона ходила, Мішель, виявляється вагітна. І вона хоче зробити аборт… 

— Вагітна? — здивовано перепитав я. Серце калатало, як скажене. — Аборт? Коли в неї той аборт? Вона ще його не зробила?...

 — Записана на сьогодні, і зараз вона в клініці, судячи з геолокації і часу запису, який я бачив в електронній черзі… — відповів айтішник.  — Може, й зробила. 

— Ясно. Зараз звʼяжусь з тими, хто її веде. Дякую, — сказав я максимально рівним тоном.

 А коли відбив виклик, одразу набрав моїх охоронців, які мали за нею стежити:

— Ви зараз де? — запитав у головного. 

— Біля клініки, — сказав той.  — Чекаємо, поки Мішель вийде. І ще, шефе, я думав. що можливо, мені це тільки здається, але все ж маю вам сказати…  Всі ці дні за нею ніби стежить ще одна машина окрім нашої. 

Я сковтнув слину. Якщо за Мішель стежать, можливо, вона під загрозою. Я просто попереджу її про загрозу і попрошу взяти кнопку екстреного виклику. Неважливо, на якій ноті ми закінчили, але я не хочу, щоб з нею щось трапилось. 

Все ж, я все ще закоханий в неї по вуха. Хоча я не зможу пробачити вбивство дитини. Таке не пробачають. 

Я так сильно кохав її.

— Привезіть її зараз до мене. Нам треба поговорити. Без емоцій, востаннє, — сказав я і відключився…

***

Нервував, дуже, особливо, коли охоронець написав мені, що вони вже їдуть. Ходив колами у вітальні і не знав, чим себе зайняти. Що я їй скажу? Навіщо це все? Прсото хочу подивитись їй в обличчя після того, як вона вбила нашу дитину? 

Думаю, що тоді перестану її кохати?

Бляха… 

Я змахнув рукою всякі дрібні штучки з кавового столику, який стояв біля дивану і почув звук биття скла. 

Я ненавидів невизначеність і все, що з нею було повʼязане.

Підійшов до вікна і став спостерігати. Коли машина заїхала у двір і Мішель вивели, вона   здавалося сперечалася з охоронцями, але вони їй щось сказали, кивнувши на будинок, і вона замовкла, опустивши голову.  

Я зітхнув і став чекати.

Вони пройшли до будинку, Мішель запустили всередину, я вже чекав на неї в коридорі.

Мені хотілось зазирнути їй в очі після того, що вона зробила…

***
Гортайте далі, там продовження ------->