49. Мішель. Не нервуйте, вам нічого не загрожує...

Після розмови з Ксенією я вирішила, що все ж скажу лікарці, що хочу перервати вагітність. Так буде краще для всіх…

Наступного дня я зібралась і поїхала до лікарні. Сказала мамі, що шукаю роботу, вирішила не казати їй про вагітність. Певно, після аборту потрібно буде провести ніч у лікарні, то подзвоню їй і скажу, що затрималась у подруги, і заночую в неї, а назавтра приїду…

Я не любила брехати мамі, але кількість обману росла з кожним днем і тепер уже однією неправдою більше, однією менше…

Коли я вийшла з таксі біля лікарні, то побачила молоду маму з візочком. Проходячи повз, я мимоволі зазирнула у візочок і побачила маленьку дівчинку в рожевому костюмчику і шапочці, яка солодко спала, піднявши догори долоньки. Цієї миті ніби у мені щось перемкнулося, і я відчула, що на очі навертаються сльози. Я уявила, що це моя дитина, і що це її я збираюся вбити. Так, треба було називати речі своїми іменами, не “перервати вагітність”, не “зробити аборт”, а “вбити дитину”. І я зрозуміла, що не зможу цього зробити…

Я увійшла до кабінету лікарки, привіталась і сказала:

 — Я вирішила залишити дитину…

— Залишити? — вона трохи здивувалась. — Ну, це ваше право, авжеж. Могли і подзвонити, не обовʼязково було тоді приходити.

Я не стала розповідати їй, що їхала, щоб зробити аборт, лише знизала плечима.

 — Ну, раз я вже прийшла, то поставте мене, будь ласка, на облік. Які аналізи потрібно здати?

— Добре, зараз я все випишу, — вона кивнула. — Проведемо зважування і дам направлення на аналізи. Якщо ви ще не їли, можна буде зробити їх прямо зараз.

 — Супер, давайте, — сказала я…

***

Виходила з клініки щаслива,  навіть розставання з Радом вже трохи відійшло на другий план. Я думала про дитину, про те, якою вона буде, як буде цікавитись всім навколо, як ми будемо разом ходити гуляти…

Вся в своїх думках, підійшла до пішохідного переходу, щоб перейти на протилежний бік, там якраз горіло червоне світло, тож я зупинилась, а коли воно змінилося на зелене, я зробила крок вперед і раптом з жахом побачила машину, що летіла прямо на мене, ігноруючи всі правила дорожнього руху. 

Все навколо ніби уповільнилося, я заплющила очі, очікуючи страшного удару, але раптом відчула, як мене хтось різко відсмикнув назад, і мащина пронеслася повз, обдавши мене гарячим повітрям. 

Якийсь чоловік тримав мене за плечі, якби не він, я б точно впала.

 — Дякую, — сказала я,  відчуваючи, як мої ноги стають ніби ватяні. Здається, я от-от втрачу свідомість…

Той чоловік, мабуть, теж це помітив. 

— Ви в порядку? — запитав він трохи стурбовано. — Треба бути обережнішою… 

 — Так, я просто трохи злякалася… я зараз піду…

— Давайте я вас підвезу, не варто вам в такому стані йти, — сказав він. — Машина там, — він вказав на великий чорний джип. 

Я відчула, що мої ноги мене не слухаються. Все ж я дуже перелякалася і за себе, і за дитину. 

 — Не знаю, чи це зручно, — пробурмотіла я. 

Але він сказав:

— Не переживайте, зручно, все нормально. Ходімо. 

 І я здалася. Чоловік виглядав надійним, не схожим на якогось бандита чи маніяка. 

 — Добре, дякую, — сказала я і сіла в джип. 

Назвала свою адресу і прикрила очі, борючись з нападом нудоти, а коли він трохи минув,то я побачила, що автівка їде кудись не туди… Хоча дорога все одно мені була знайома…

 — Куди ми їдемо, моя квартира зовсім в іншому боці? — стурбовано сказала я. 

— Пані Мішель, ми майже приїхали, не переживайте, будь ласка, — на цих словах ми знову звернули і я впізнала вулицю, на якій був будинок Рада. 

 — Ви що, працюєте на нього? — запитала я. — Випустіть мене! Я піду додому! Не бажаю більше з ним зустрічатися! 

Чомусь стало страшно, раптом він, як Ксенію, хоче відправити мене у психлікарню? Або ще якимось чином помститися? 

Та чоловік лише похитав головою:

 — Не нервуйте так, вам нічого не загрожує, все буде добре…

***
Гортайте далі, там продовження ------->