44. Напруга замість полегшення

Коли я розплющила очі, то побачила двох чоловіків. Мого викрадача і ще одного. Але він стояв спиною, тож я не бачила його обличчя. Схоже, це і був той замовник, про якого мені казав викрадач. 

—...Я вже передав йому свої умови, — сказав той інший. — Тепер у нього є дві години, щоб їх виконати, інакше я пришлю йому подаруночок, — він хмикнув. — Шматочок цієї руденької красуні. Ну, для початку, може, просто відстрижу їй волосся, а потім… 

Я відчула, як моє серце мало не вистрибнуло з грудей. Дуже хотілося, щоб Рад зараз опинився тут і врятував мене… Але він не міг знати, де я знаходжусь. Я дивилася на двох чоловіків і відчувала, що мої очі наповнюються сльозами.  

— О, здається, вона прокинулась, — сказав мій викрадач, поглянувши на мене. 

Я думала, що і той інший обернеться, але він натомість навпаки повернувся ще більше спиною, потім щось прошепотів викрадачу, і вийшов з кімнати. 

— Що ти чула і бачила? — він насупився, підходячи до мене. 

 — Що ви хочете відстригти мені волосся, — прошепотіла я. 

— Насправді мій замовник більшого хоче, — він знизав плечима. — Ти дуже симпатична. 

 — Що саме він хоче? — запитала я тремтячим голосом. 

— Певно, розважитись з тобою? — припустив він. — Ну, я тебе для нього викрав, тож він і буде вирішувати, що з тобою робити. 

Я заплакала, розуміючи, що ніхто мені не допоможе. Мені не вдасться втекти звідси, і цідвоє ні перед чим не зупиняться… Залишалося сподіватись, що Рад заплатить за мене викуп чи що там вони від нього хотіли… Але, працюючи журналісткою, я не раз чула подібні історії і знала, що при викраденнях заради викупу злочинці  рідко залишають жертв живими, побоюючись, що вони можуть їх упізнати…

— Хоча, може він тебе і за щось віддасть, не знаю, — сказав викрадач. — Йому щось треба від твого хахаля. Ну, боса, з яким ти спиш. 

 — Можна мені поговорити з Радом по телефону? — з надією запитала я. — Я скажу, щоб він усе вам віддав, ну, те, що вам потрібно…

— Це не в моїй компетенції. Та і сумніваюсь, що бос на таке піде. Він сам буде говорити з Радиславом. Ми зробили твої фото і він має зараз відправити їх твоєму шефу. 

 — Добре, — я зітхнула. Залишалося тільки сподіватися на диво — що мене повернуть Раду живою і неушкодженою…

— Просто будь розумною дівчинкою, — усміхнувся він. — І тоді ти не постраждаєш. І давай без фокусів. Бо якщо щось викинеш, бос може зірватись, він взагалі дуже запальний. Не хочу, щоб він наламав дрів. 

 — Так, я не буду робити ніяких дурниць, — прошепотіла я. — Будь ласка, не вбивайте мене, я чекаю дитину…

— Вагітна? Треба було раніше це сказати, якби ми це сказали твоєму шефові, він би активніше співпрацював, — хмикнув він.

Раптом я ніби почула якийсь шум в коридорі. Мій охоронець теж його почув і захотів схопити мене за руку, але я відскочила від нього. 

І саме в цю мить в двері увірвались люди Рада. Ще за мить пролунав постріл і я побачила, що мій викрадач упав на підлогу.

— Пані, ходімо швидше, — гукнув охоронець до мене. — Ідіть за мною. 

Я, не задаючи зайвих питань, побігла за ним. 

 — Там є ще один… — сказала неголосно. 

— Ми бачили трьох зловмисників окрім цього, але то були охоронці. Певно, ви бачили когось з них. Ходімо до машини, швидше, але спочатку вдягніть бронежилет… 

***

Коли мене довезли до будинку, я відчула справжнє полегшення. Нарешті побачу Рада… 

Я була трохи здивована, що він не приїхав разом з охороною за мною, зазвичай він не уникав небезпеки… Хоча, може охорона на цьому наполягала? Хтозна. Може, воно і на краще. Головне, що ми тепер знову будемо разом.

Мене довели до дверей, але коли я увійшла всередину, в передпокої Рада не було.

Я пройшла глибше в будинок і побачила його на дивані в вітальні. Він сидів, сперши лікті на коліна, його голова була опущена… 

Чомусь я відчула не полегшення, а напругу…

***
Гортайте далі, там продовження ------->