40.

Далі все відбулось блискавично швидко. Чоловік дістав ніж і хотів вдарити Рада. Рад в першу чергу відштовхув мене від себе, і тільки потім став ухилятись, тому його зачепило по дотичній. Тут же зʼявились охоронці і схопили нападника, вибивши у нього зброю і скрутивши так, що він стояв на колінах перед нами.

Жінки шоковано охали, чоловіки були більш стриманими, ніби таке у них щодня відбувається. 

— Босе, що робимо з ним? — запитав один з охоронців у Рада.

— Діємо за планом "б", — сказав Рад. 

Охоронець кивнув і вони потягнули мужика до машини. Прямо серед дня перед купою людей… 

Я поглянула на Рада:

 — Тобі треба до лікаря… 

— Це лише подряпина, — він знизав плечима. 

— Раде, я проведу вас до мого кабінету, треба обробити рану, — сказав чоловік, до якого ми приїхали на відкриття. 

— Буду вдячний, — кивнув Рад. 

Але тут же до цього власника підійшли ще інші гості. Тоді він гукнув свою помічницю і попросив її провести нас. 

— Аліно, відведи їх до кабінету, дай мою особисту аптечку і хай дівчинка обробить йому рану, — скомандував він. 

 — Ходімте за мною, — усміхнулась Аліна.

Ми прошйли за нею, проїхали ліфтом на останній поверх, прошйли до останніх дверей. Вона відчинила їх, ми зайшли всередину.

Там вона зайшла до вбиральні і дістала аптечку, простягнувши мені.

— Певно, на дивані в приймальні вам буде найзручніше, я вийду, щоб не заважати, — сказала вона.

— Дякую, Аліно, — сказав Рад.

А щойно дівчина вийшла і я вже знайшла, чим обробити рану, Рад дістав з кишені декілька маленьких штучок на вигляд, як камінці і приклав пальця до рота в знаку мовчання. Після чого почав швидко розкладати ці камінці в порожню статуетку, на землю в горщику з іншими камінцями зверху та навіть в винний холодильник. Він завершив все швидко а потім сів на диван і підняв край закривавленої сорочки.

— Ну, давай, оброби це, поквапся, — сказав тихо.

 Я не стала нічого говорити, бо все зрозуміла. Обережно промила рану антисептиком і заклеїла пластирем. Потім поглянула на нього:

 — Поїдемо додому, чи у тебе ще якісь справи?

— Маємо добути до кінця офіційної частини, — відповів Рад. — Ходімо.

Я кивнула і ми вийшли з кабінету. Там на нас чекала дівчина-секретарка.

— Все нормально? — запитала вона трохи стурбованим голосом. — Може, все ж треба викликати лікаря? 

— Ні, пощастило, рана зовсім неглибока, так, подряпина, — Рад усміхнувся їй. 

— Рада це чути, — вона усміхнулась. — Тоді ходімо назад.

Коли ми повернулись до всіх, Віталій Захарович, той, хто запросив Рада на це відкриття і той, в чиєму кабінеті ми щойно залишили щось, схоже на прослушку чи щось подібне, стурбовано поглянув на Рада.

— Як ти себе почуваєш? — запитав вн. — Якось ви довго, я вже подумав, що щось трапилось… 

— Ну… — він торкнувся долонею моєї талії і хитро усміхнувся. — Мішель дуже переживала за мене… 

— А, ну тоді ясно, — Віталій Захарович розплився в широкій усмішці. — Добре, що все добре…

***

Далі все відбувалось доволі звичайно. Ми пили, їли з усіма, до Рада підходили різні люди, вітались з ним, хотіли вибити з ним зустріч. Більшості він давав свою візитівку з робочим номером.

Декому давав іншу, ту, що мала і його мобільний. В залежності від того, що то була за людина. 

Коли фуршет вже закінчувався, і люди почали розʼїжджатись, ми знову підійшли до Віталія Захаровича. 

— Друже, був радий бачити тебе, — сказав Віталій, потискаючи йому руку. — Щодо інциденту… Певно, це був хтось з мітингувальників? Твої люди мають розібратись, чи мені допомогти? 

— Ні, все нормально, ми розберемось, дякую за турботу, — Рад усміхнувся. 

— Чув, на тебе і в Києві був замах, — продовжив він. — Будь обережний.

— Так, обовʼязково, дякую…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!