39. Перед бурею?

Я почула той звук вхідного повідомлення, але Рад, здається, не звернув на нього увагу. Та, певно, і я б на його місці не звернула, мало хто може писати…

Особливо зважаючи на те, що він був дуже заведений. 

 — Не зупиняйся, — прошепотіла я, зітхнувши з полегшенням. 

— Ти така солодка, — він легенько прикусив мочку мого вуха. — Так би і зʼїв на десерт… 

 — Ти теж солодкий, — усміхнулась я. — І такий гарячий… 

— Кохаю тебе, Мішель… — видихнув він, цілуючи мене в губи. 

Я відповіла на поцілунок, міцно обіймаючи його. Серце билося дуже швидко, все тіло тремтіло від його дотиків і поцілунків… Здавалося, це було ще гостріше і чуттєвіше, ніж учора, і скоро в мене з голови випарувалися всі думки, я вже й забула про телефон у мене під подушкою…

***

Але коли Радислав заснув, я все ж згадала про свій мобільний. мені захотілося прочитати. що написали мені у відповідь на мої слова, що я не хочу більше шпигувати за Радом. 

Я обережно дістала телефон, накинула халат і пішла у ванну кімнату. Якщо Рад прокинеться, він подумає, що я просто захотіла прийняти душ… Але він спав солодко і навіть не поворухнувся, коли я встала з ліжка. 

У ванній, перевіривши, чи замкнені двері, я дістала з кишені халата телефон і відкрила потрібний чат. 

"Це ваше право, Мішель. Але якщо передумаєте — ви знаєте, де нас шукати." 

Я відчула полегшення від того, що мені не погрожували, не вмовляли. Була впевнена, що не передумаю, але відповіла. 

“Так,  я знаю. де вас шукати. Але ви не пишіть мені більше. Бувайте.”

Почекала, поки повідомлення стане прочитаним і видалила чат. Тепер я була спокійна, навіть якщо Рад випадково зазирне у мій телефон, він не побачить нічого підозрілого…

***

Я повернулася в ліжко, підсунулась близько до Рада, обійняла його і солодко заснула… А прокинулася від аромату кави, який приємно залоскотав ніздрі. Ледь розплющивши повіки, побачила Рада, який стояв з тацею в руках. На таці парувала чашка з кафою, а ще були тости, джем і тарілка з фруктами. 

— Ти мене балуєш, — усміхнулась я. — Доброго ранку! 

— Добрий ранок, — він чмокнув мене в губи. — давай швиденько перекусимо. У нас сьогодні виїзд в сусідню область. Хоча там потім теж годуватимуть авжеж. 

— Там теж щось будується? — усміхнулась я, згадавши пікетувальників біля майбутнього торгівельного центру. — Сподіваюся, не буде знову демонстрації протесту? 

— Там буде відкриття ще одного ТЦ, так, — кивнув Рад. — А потім ми поїдемо на святкування. Ну, навіть якщо і будуть мітингувальники, просто не звертай на них увагу. 

 — Добре, не буду, — я кивнула, але все одно якась внутрішня напруга залишалась, немов я передчувала, що сьогодні щось має трапитись. 

***

Коли ми під’їхали до місця, де мали відкривати торгівельний центр, я дійсно побачила пікетувальників. І серед них були й знайомі мені обличчя — це були ті люди, які тоді підходили до мене і передавали флешку. Я старалася не дивитись на них, хоча почувалася некомфортно. 

Ми підійшли до кількох чоловіків у дорогих костюмах, як я зрозуміла, це були власники цієї мережі. Радислав люб’язно спілкувався з ними, все йшло добре, аж поки один із чоловіків не звернув увагу на мене. 

 — Це твоя помічниця, Радиславе? — запитав він, кажучи про мене в третій особі, ніби я й не стояла зараз поруч. — Можна запросити її на вечерю?

— Ні, не можна, — Рад торкнувся долонею моєї талії. Не те щоб свідомо, скоріше, це був підсвідомий рух. Він був ледь насуплений.

 — А, зрозумів, — його співрозмовник виявився здогадливим. — Тоді мовчу, не хочу неприємностей для себе…

Всі засміялися, а я почувалась якось незручно. 

Тут же я побачила, як якийсь чоловік в капюшоні якось швидко наближався до нас. Його права рука була в кишені, а за мить я побачила, як там щось блиснуло…  

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!