37. Все буде добре?

— Неввічливе? Ти серйозно? До цього моменту ми з тобою в стосунках були, і я поставив неввічливе запитання, коли спитав, чи ви спали? — Андрій ще більше розізлився. 

 — Почекай, ми наче не були в стосунках, ми тільки нещодавно познайомились, — я аж розгубилася від такого його напору. — І це тільки моя особиста справа, я не маю тобі звітуватися…

— Ми ходили на побачення, зустрічались, — він насупився. — І ти переспала з іншим, коли ми зустрічались. 

 — Ми один раз сходили на побачення, — нагадала я.  — Вибач, але мені не подобається те, що ти на мене нападаєш. Якщо будеш продовжувати в тому ж дусі, я піду. 

— А що, ти планувала сидіти тут зі мною, після того, як мене кинула? Для мене ми зустрічались… І ти мене кинула. Саме так все і було. 

 — Ну, це твоя думка, — відповіла я. —  А для мене все було інакше. Ми тільки познайомились, так, ти мені сподобався, як людина, але я не давала тобі ніяких обіцянок, не  вважаю, що я вчинила щось страшне. І я не кинула тебе без пояснень, я хотіла поговорити, щоб усе пояснити, і щоб ти не ображався на мене… Шкода, що ти цього не розумієш…

— Так, я не розумію, вже пробач! Пробач, що закохався в тебе і будував якісь плани! — він зіскочив з місця. — Ти зробила мені дуже боляче і я вважаю, що це ненормально! 

 — Вибач, — прошепотіла я, відчуваючи, що мені на очі навертаються сльози. Розуміла, що про жодне “бути друзями” тепер і мови немає. 

— Тобі все одно пофіг, — він насупився і кинув пару купюр на стіл, певно, за свою каву, а потім швидко пішов до виходу. 

Я зітхнула, дістала з сумки телефон і написала Радиславу:

“Зараз буду їхати додому”. 

Він одразу прочитав повідомлення і відповів: 

"Все нормально пройшло?"

“Так, більш-менш, правда Андрій розсердився, сказав, що я зрадила його…” — відповіла я і поставила сумний смайлик. 

"Ну, логічно, що він розсердився, але ти не маєш звертати на це уваги, ти зробила вибір, і сказала йому все чесно, а не зрадила його", ​— відповів Радислав. 

Мені трохи полегшало від його слів. Я дійсно не збиралась приховувати нічого, була з ним відверта, тож може Рад і мав рацію. 

"Так,  я не відчуваю, що зробила неправильно, — погодилась я. — Але все одно почуваюся засмученою…”

"Приїжджай додому, я тебе трохи повтішаю…)" — написав Радислав у відповідь. — "Блін, треба було таки їхати з тобою, щоб одразу забрати тебе". 

Я усміхнулась, прочитавши цю фразу, і викликала таксі. 

***

Коли приїхала додому і зайшла до будинку, Радислав зустрів мене в коридорі. Він чмокнув мене в щоку і зняв з мене пальто. 

— Я скучив, хоч тебе і недовго не було, — прошепотів він. 

 — Я теж скучила, — я пригорнулась до нього. — Тепер шкодую, що не погодилася, щоб ти поїхав зі мною…

— Він щось зробив? — Радислав одразу трохи насупився.

 — Ні, — я похитала головою.  — Все нормально, не турбуйся. Але, може, якби ти був поруч, він би не сказав мені цього всього… Ну, вже так і буде, я не збираюся якось виправдовуватися, бо не почуваюся винною…

— Ти найкраща, Мішель, — Рад подався вперед і поцілував мене. — Все буде добре… 

Його долоні ковзнули по моїй талії, а поцілунок став глибшим. Я  відразу забула про сварку з Андрієм і тепер для мене в усьому світі існував лише Рад, його м’які руки, тепле дихання, поцілунки, від яких  у мене одразу запаморочилось у голові і серце забилося вдвічі швидше… Я хотіла якнайскоріше опинитися в ліжку, і щоб він обіймав мене, як минулої ночі.  

Аж раптом я відчула, як мобільний в моїй сумочці завібрував…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!