36. Він хоче тебе..

Час до суботи пролетів дуже швидко. У нас з Радиславом було багато роботи вдень, а ввечері ми йшли кудись вечеряти, після чого приходили додому і… Я почервоніла від думки про те, що ми робили щовечора, щойно за нами зачинялись двері. 

Але мені подобалось таке життя, все було практично ідеально. Я навіть майже забула про моє розслідування. Можливо, мені взагалі варто припинити його?... З іншого боку, якщо я його припиню, то тоді хтось інший цим займеться, і тоді у Радислава все ж можуть виникнути якісь неприємності, А я цього не хотіла. 

Та спочатку все ж треба було поговорити з Андрієм. 

Тож десь о четвертій я спустилась вниз і сказала Радиславу: 

— Я поїду до Андрія,  розповім йому… ну, те, про що ми говорили.

Мені все ще було якось незвично казати, що ми з Радиславом зустрічаємось,  я весь час думала, чи його не напружать мої слова, тому й уникала прямої констатації факту. 

Він підійшов ближче до мене і торкнувся долонею моєї талії, усміхаючись до мене і зазираючи в очі: 

— Ти ж правда хочеш бути зі мною? Зустрічатися? Я не квапив тебе? — запитав він тихо. 

 — Так, авжеж, дуже хочу, — з жаром сказала я.  — Мені трохи страшно, що я сама можу надто квапитись, і тобі це не сподобається…

— Ні, нічого такого, — він похитав головою. — Я хочу зустрічатись з тобою. Дуже ревнував весь цей час… Хотів, щоб ти була тільки моя. 

 — Мені дуже приємно це чути, — сказала я і додала після паузи. — Я теж весь цей час думала про тебе… ти хвилював мене…

— Ти одразу хвилювала мене теж, — зізнався Радислав, обіймаючи мене і притягуючи ближче. — Але реально я зрозумів, що більше не можу просто дивитись тоді, коли побачив тебе з тим хлопцем.

 — А якби я не познайомилася з ним, ти так і не зізнався б мені у своїх почуттях? — запитала я, усміхнувшись йому. 

— Не знаю, може, і не зізнався б, — сказав він тихо. — Все ж, я не хотів тебе втрачати. Хтозна, як би ти відреагувала. 

 — У тебе таке вперше? — з завмиранням серця спитала я. 

— Так, вперше, — він кивнув. — Раніше я не привʼязувався до жінок. Вони могли привʼязуватись до мене, але я не привʼязувався. З тобою все інакше, Мішель. Я дуже не хотів тебе втратити. І не хочу. 

Мені ці слова були як бальзам на душу. 

 — Я кохаю тебе і теж не хочу втратити… — тихо сказала я, дивлячись йому в очі. 

—  Тоді все буде добре, — він чмокнув мене в губи. — Іди, а то запізнишся… Ну, підвозити, певно, не буду, хоча… Як ти це плануєш зробити? Може, навпаки підвезти тебе і одразу забрати? 

 — Мабуть, краще мені взяти таксі, — я подумала, що й так скажу Андрію неприємну звістку, а якщо він побачить, що я сідаю в машину до Радислава, то засмутиться ще більше. — Не хвилюйся, я скоро повернусь…

— Добре, — він усміхнувся. — Тоді чекатиму…

***

Я підʼїхала до кафе, в якому ми з Андрієм мали зустрітися, розплатилась з такисистом і пішла всередину будівлі. Побачила, що Андрій сидить за кутовим столиком. Ще було доволі рано, тож людей тут було мало. Я підійшла і привіталася:

 — Привіт, як твої справи? Як поживає тьотя Рима? 

— Привіт, все добре, — він усміхнувся. — От тільки я дуже скучив за тобою, Мішель, — його долоня потягнулась до моєї. 

 — Я хотіла поговорити… про наші стосунки, — схвилювано почала я. — На жаль, я не можу з тобою зустрічатися, Андрію. Я кохаю іншого…

— Що?... — він від здивування аж рота відкрив. — Того свого шефа, так? Я так і знав, що він хоче тебе трахнути….! Що, вже зробили це?

 — Це неввічливе запитання, — я відчула, що червонію.  — Радислав теж мене кохає. Але я б не хотіла сваритися з тобою, ми могли б бути друзями…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!