34. Невже це станеться…

Його погляд одразу потемнішав, брови ледь зсунулись, а губи підтислись, коли він побачив, хто мені дзвонить. 

Я запитала:

 — Можна відповісти? 

— Я колись забороняв тобі відповідати на телефонні дзвінки? — він ледь насупився і відсторонився. 

Я відчула, що він напружений через цей дзвінок. Але я мала відповісти, було нечемно не відповідати.

 — Алло, привіт, Андрію, — сказала, намагаючись зберігати спокій, хоч і відчувала, що серце б’ється вдвічі швидше, ніж зазвичай. 

— Привіт, Мішель. Як ти? Як справи? — запитав він мʼяким голосом. — Я подумав, може ми побачимось завтра? У мене хороша новина! Я отримав бажану посаду, і навіть кращу, ніж очікував! Тепер буду знімати тут квартиру! Треба відсвяткувати!

 — Вітаю, — відповіла я. — Це гарна новина. Можна у суботу зустрітися і відсвяткувати. 

 — Клас, домовились! А до суботи хоча б на вечерю можемо зустрітися? Чи ні? — запитав Андрій. 

І одночасно з цим я побачила, як очі Рада зовсім темнішають. Я ж казала йому, що не буду зустрічатись з Андрієм… 

 — На жаль, до суботи я зайнята, — швидко відповіла я. 

— Це все твій шеф, так? Він не хоче тебе відпускати? — запитав Андрій.

Рад тим часом вийшов з передпокою, закривши за собою двері. 

 — Просто в мене багато роботи, — сказала я. — Не буде вільних вечорів. Але в суботу ми зустрінемось і про все поговоримо. 

Я вирішила йому сказати, що ми можемо бути тільки друзями, але ж не по телефону це робити, краще сам на сам, і тоді Радислав уже не буде мене ревнувати…

— Добре, буду чекати суботи, — відповів Андрій. Схоже, він не зрозумів за моїм тоном і обережними словами про розмову, що розмова ця йому не сподобається… 

Коли я відбила виклик, то одразу пішла шукати Радислава. Він був на кухні, грів щось і заварював чай. Не подивився на мене, навіть коли я зайшла. 

 — Я збираюся сказати Андрію, що ми з ним не можемо зустрічатися, — сказала я, мій голос аж тремтів від хвилювання.  — Не ображайтесь, будь ласка. 

Радислав нарешті обернувся і зазирнув мені в очі. Почав рухатись мені на зустріч і в два кроки опинився прямо біля мене. Нахилився до мого вуха, обпалюючи шкіру теплим подихом, і прошепотів:

— Правда?... 

Моїм тілом пробігла зграя мурашок від цього його шепоту. Я аж здригнулась, і серце готове було вискочити з грудей.

 — Так, — сказала я чомусь захриплим голосом. 

— Мішель… — його долоня ледь торкнулась моєї талії, але коли це сталось, його пальці зробили погладжуючий рух, а його губи мазнули по моїй шиї біля вуха в дражнячому, розпалюючому русі. 

 — Думаю, він образиться… Але я розумію, що він мене не цікавить, бо… — я замовкла, відчуваючи, що от-от втрачу свідомість від тієї напруги, що заіскрила між нами зараз. 

— Бо?... — повторив Радислав, при цьому таки торкаючись губами шиї більш наполегливо, ледь засмоктуючи ніжну шкіру. 

 — Бо ви мені подобаєтесь, — прошепотіла я дуже тихо. кров прилила мені до щік, коли я це сказала.

— Ти зводиш мене з розуму, — його губи ковзнули по шиї вгору а потім він зазирнув мені в очі і подався вперед, цілуючи в губи наполегливим, пристрасним поцілунком.

Я відповіла на поцілунок. обіймаючи його за шию. Він теж зводив мене з розуму, гіпнотизував… Я вся тремтіла від його дотиків… Невже… Невже це станеться зараз?...

***

Привіт) Ось і чергова глава! Будь ласка, поставте книзі сердечко і додайте її до бібліотеки, щоб не загубити! 

Якщо ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік через пошту чи фейсбук, і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки і поставити їй сердечко, щоб точно не загубити її! 

Також чекаю на коменти)