Дмитро провів мене до палати, де на ліжку лежала худа і бліда дівчина, яка дійсно була дуже схожа на мене. Тільки зачіска в неї була інша, а так нас дійсно можна було прийняти за родичок…
— Привіт, — сказала я, сідаючи на стілець біля ліжка. — Ксюшо, ти пам’яташ мене? Я Маша, ми разом вчилися в початкових класах!
Це було поширене ім’я в моєму дитинстві, тож я сподівалася, що у класі Ксенії теж була якась Маша.
Дівчина поглянула на мене якимось погаслим поглядом:
— Привіт, Машо, — кивнула вона.
Запанувала мовчанка. Було б добре, якби Дмитро залишив нас самих, але схоже що він не збирався цього робити. Поправляв подушку дівчини, ставив у вазочку на підвіконні букет квітів…
— Ксюшо, ну ти як сьогодні? — він торкнувся її долоні. — А мене памʼятаєш?
— Тобі не варто весь час сюди приходити, — Ксенія відвела погляд. — Я вже казала тобі це.
— Ну як же не приходити, я сумую без тебе, — він обійняв її за плечі. — Може, принести тобі ноут, подивишся якийсь фільм?
— Принеси мені кави, — сказала вона. — Зараз хочу.
— Добре, — він кивнув. — Зараз принесу. Маша поки посидить з тобою, згадаєте школу. Може, тобі стане легше, позитивні емоції, все таке…
— Ага, — вона кивнула.
І він вийшов.
— Ти ніяка не моя однокласниця, — раптом сказала Ксенія, поглянувши мені прямо в очі. — Ти — його нова жінка?
Мені аж дух перехопило, я не очікувала, що вона одразу розкусить мене.
— Так, я його нова помічниця, — сказала я. — Хотіла дізнатися, що з тобою сталося.
— Яка ще помічниця? У нього нема помічниць! — насупилась вона. — Ти спиш з моїм нареченим!
Тільки тут до мене дійшло, що вона мала на увазі.
— О Господи, ні, я сьогодні тільки познайомилася з твоїм нареченим! Я помічниця Радислава, — сказала я неголосно.
— Радислава? — вона аж зблідла. — То от що воно таке… Дмитро привів мені нову жінку Радислава… Щоб я забула його…. — вона закусила губу.
— Ти кохаєш Радислава? — запитала я майже пошепки. — Не можеш його забути?
— Не можу, — Ксенія поглянула на мене і я помітила, що її очі наповнюються сльозами. — Я не можу його забути…
Мені стало її шкода, бо я розуміла її, як ніхто.
— А він не приходив до тебе? — запитала я. — Він знає, що ти тут?
В цю мить до палати постукали, але радше для виду, бо Дмитро одразу зайшов до нас.
— Я приніс твою каву, кохана, — він підійшов до нас і поставив паперовий стаканчик з кавою на тумбу біля ліжка. — Ти що, плачеш? — запитав стурбовано.
— Так, мені стало сумно, — схлипнула вона. — Вибач… Дякую за каву…
— Певно, вам краще піти, Машо, — звернувся Дмитро до мене. — Вона надто сильно розхвилювалась, їй треба заспокоїтись.
— Добре, я піду, Ксюшо, не сумуй, ти обов’язково одужаєш, — я підійшла і обійняла. Прошепотіла їй на вухо. — Я прийду ще, можна?
— Добре, — сказала вона тихо, а потім додала голосніше. — Дмитре, я хочу, щоб Машу теж до мене пускали, якщо вона раптом знову захоче прийти. Попередиш лікарів, будь ласка?...
***
Поки я їхала додому в таксі, весь час думала про Ксенію. Вона виглядала такою самотньою, я бачила, що їй дуже погано… Чи був у цьому винен Радислав? На жаль, я так і не довідалась подробиць того, що сталося з дівчиною… В будь-якому випадку, якщо Радислав кохав її, то він мав би якось їй допомогти. А якщо він її не кохав… то це поганий знак для мене. Чи не чекає мене теж попереду якась халепа, а він спокійно, наче нічого й не трапилося, знайде собі нову помічницю — теж рудоволосу і з зеленими очима…
Я увійшла до будинку і тут же, в коридорі, побачила Радислава, це виглядало, ніби він спеціально зустрічав мене, і я відчула хвилювання, водночас мені було й радісно, і тривожно. Збиралася щось сказати, і тут у сумочці задзвонив телефон.
Я взяла його і побачила, що мені телефонує Андрій. І саме цієї миті Радислав зробив крок до мене і теж зазирнув у мій мобільний…
Ось і чергова глава!
Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі! Yx-KVCE8 Таємна донька мільярдера