30. Не хочу, щоб тебе торкались інші

—  Не хочу, щоб тебе торкались інші, — Радислав зробив крок вперед і торкнувся долонею моєї талії. Його подих тепер обпікав мою шию, бо він нахилився до мого вуха. — Якщо торкнуться, якщо ти не будеш хотіти цього… Я готовий вбити тих, хто посміє зробити подібне. 

 — Я… мені… — я не могла підібрати влучних слів, затиналася, як дівчинка-підліток на першому побаченні.  — Дякую, що заступилися за мене… Але чи не буде тепер у вас проблем, про мера кажуть, що він дуже злопам’ятний…

— Не переживай, Мішель, — його губи ледь торкнулись мого вуха, ніби випадково, але ж я розуміла, що це було не випадково. — Я розберусь з будь-ким. Хоч мером, хоч ще кимось. Я нікого не боюсь.

 — То ви небезпечна людина, — я спробувала перевести все в жарт, хоча моє серце билося десь у горлі, а від його дотику по тілу розбігалися мурашки. — Не заздрю тим, кого ви вважаєте своїм ворогом…

— Так, моїм ворогам живеться несолодко, — кивнув Радислав. — Але тим, хто мені дорогий, хто важливий… Заради них я зроблю будь-що. А ти важлива мені, — прошепотів він мені на вухо. 

 — Я дуже рада це чути, — здається, ці слова самі злетіли з моїх губ. Відчула, що червонію, відвела погляд, але все одно відчувала, як він дивиться на мене. 

— Мішель… — він подався вперед і я прикрила очі, думаючи, що зараз він поцілує мене, але саме в цю мить задзвонив його мобільний.

Чомусь я відчула сором.Раптом це взагалі якась перевірка, раптом він просто грає зі мною в свої ігри… Ні, я не маю бути настільки легкодоступною. 

Всі ці думки прокрутились в голові буквально за одну мить і я відсахнулась і швидко побігла до сходів, пробурмотівши Радиславу "На добраніч".

Коли забігла в свою кімнату, то лягла обличчям в подушку. Відчувала, як горять щоки і вуха. 

Вуха… Він тоді торкнувся мого вуха губами. По мені аж ніби електричний струм пройшов у ту мить. 

Я навіть при поцілунках з іншими не відчувала подібного, як від одного його дотику, одного погляду… 

Цієї ночі мені було дуже важко заснути. Я навіть думала вийти зробити собі якийсь травʼяний чай, але боялась, що зіштовхнусь з Радиславом і він подивиться на мене не так, як до цього, а з осудом за те, що я втекла.

А ще гірше, якщо це була якась перевірка… Я не хочу знати, чи це було серйозно. Хай краще залишиться ця невизначеність….

***

Наступного ранку я не знала, як мені спуститись на сніданок. З одного боку, я дуже хотіла його побачити, а з іншого — страх нікуди не пропав.

Я прийняла душ і вдягнулась, але відтягувала момент виходу до останнього. Взяла з собою мобільний і врешті-решт спустилась вниз. Радислава не було на кухні, і я зітхнула з полегшенням. Щоб якось зайняти себе, вирішила зробити каву і посмажити яйця. 

Рівномірне шкварчання яєць на сковорідці і аромат кави трохи мене заспокоїли. Я почала нарізати овочі, аж раптом почула, що двері до кухні відчинилися. Серце одразу забилось вдвічі швидше, не менше. 

Я боялась обертатись. Боялась дивитись на нього. Боялась побачити його погляд з осудом чи образою. 

— Добрий ранок, — почула його голос і все ж обернулась.

Виглядав Радислав, як зазвичай. Він сів за стіл і щось гортав в телефоні.

Я старалася поводитись як завжди, хоча голос мій трохи захрип, коли я відповіла:

 — Доброго ранку, сніданок готовий…

— Дякую, Мішель, — він ледь помітно зітхнув, але не поглянув на мене. Певно, все ж засмутився…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!