29. Зізнання

Я сиділа, як на голках, очікуючи, поки Радислав повернеться. Була впевнена, що коли він буде поруч, мені нічого не загрожуватиме. Але він щось не приходив, мабуть, досі розмовляв по телефону. 

 — У вас дуже красивий будинок, — я вирішила перевести розмову з мером у більш безпечне русло. 

— Радий, що тобі подобається, — він усміхнувся і взяв мою руку повністю в свою, потягнувши її до себе.

І саме в цю мить до їдальні зайшов Радислав.

Він одразу побачив те, що мер потягнув мою руку до себе, і вже за мить був біля нас. Він смикнув руку мера і раптом заломав її так, що мер навіть зі стільця впав. Тепер він стояв на колінах переді мною і вив від болю. 

Я шоковано дивилася на цю картину, не в змозі промовити жодного слова. Ніколи не бачила Радислава настільки розлюченим. 

 — Все нормально, відпустіть його, — сказала тихо, підійшовши до Радислава і торкнувшись його руки. 

— Він тебе торкнувся, — прошипів Радислав зі злістю.

— Бляха, Раде, що відбувається? — тим часом скиглив мер. — Ти за цю спідницю готовий все похерити? 

— Мовчи, — він ще сильніше викрутив його руку і той таки завив від болю.

Я вже не намагалася стати на його захист, прикинувшись байдужою. відвернулася, хоча мені кортіло теж дати меру копняка за те, як він мене назвав. 

— А зараз… Зараз ти вибачишся перед Мішель. І якщо вона прийме твої вибачення, я тебе не вбʼю, — сказав Радислав неголосно. Чомусь по його голосу мені здалося, що він не  жартував і не перебільшував.

Мер, схоже, теж це зрозумів. 

 — Та я ж нічого такого не мав на увазі, — жалібно промовив він. — Ти, Радиславе, зовсім жартів не розумієш…

— Вибачення! — гаркнув Радислав на нього, втискаючи його обличчя в підлогу. 

 — Вибач, — пробурмотів мер,  — Не буду більше твоєї дівчини і пальцем торкатися… припини…

— Добре, — Рад все ж відпустив його, а потім поглянув на мене. — Ми йдемо, Мішель.

 — Добре, — повторила я за ним, підійшла і взяла його під руку. — Сьогодні якісь магнітні бурі, всі на нервах, треба відпочяити…

— Що він казав? Що робив, поки мене не було? — запитав Радислав вже в машині. Він все ще не відпускав мою руку, як йшли під руку, так і сиділи. 

 — Хотів, щоб я прийшла до нього сьогодні ввечері, — сказала я, і швидко додала. — Але я сказала, що ви мене не відпустите. 

— А ти б хотіла піти до нього? — він ледь насупився. 

— Ні, авжеж, — я здивовано глянула на нього.  — Він мені неприємний, але я боялася так прямо це сказати, все ж у вас якісь спільні справи з ним…

— Значить, через мене ти терпіла його дотики… — він провів кінчиками пальців по моєму запʼястку там, де не було одягу. 

— Все нормально, це було недовго, — я мимоволі затамувала подих. — Зате ви його добре провчили…

— Я нікому не дам тебе торкатися проти твоєї волі, — він зазирнув мені в очі. — Зазвичай навіть собі не даю… Але зараз не втримався. 

Я усміхнулася трохи знічено. Мені було приємно, що він так дивиться на мене, каже такі слова. Я ніби танула під його поглядом. 

 — Я хотіла сказати… Я не збиралася мати якісь серйозні стосунки з Андрієм, — несподівано сама для себе сказала я. 

— Але ви цілувалися… Чи поцілунки нічого не означають? — його пальці застигли на моєму запʼястку. 

 — Це були не такі поцілунки, які щось означають, — видихнула я, відчуваючи, що червонію. 

— Ти не будеш зустрічатись з ним? — запитав він на видиху. 

Я мовчки похитала головою. Мені хотілося зустрічатися з Радиславом — раптом зрозуміла я. Мене тягнуло до нього, і я боялася, що скоро вже не зможу мовчати про це. Хоча не факт, що це лише вплив якихось гормонів, що виробилися в мене після сьогоднішньої пригоди…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!