28. Тобі обовʼязково сподобається, крихітко...

Я затамувала подих. Кого це він не хотів впускати? Хто там приїхав, що їх прямо відганяють? Але довго думати над цим мені не прийшлось.

Коли ворота для нас таки відкрили і ми виїхали, я визирнула у вікно і побаачила купку людей з транспарантами:

"Руки геть від культурної спадщини" і тому подібне. Але один транспарант виділявся серед інших. На ньому було написано червоним всього одне слово — "Вбивця"...

Я згадала про ту розмову в кафе і раптом, придивившись до облич людей у натовпі, впізнала брата колишньої помічниці Радислава. Серце завмерло в мене в грудях, а потім закалатало вдвічі швидше. 

Подумала, що це якась помилка, що маю нарешті розібратися у цьому всьому… 

Радислав ледь насупився. Хтось з людей кинув в машину яйце. Але ми поїхали далі.  Зупинились далі від будинку і охоронець протер скло. А потім поїхали далі. 

— Сподіваюсь, тебе це не налякало? У них інколи буває загострення, — сказав Радислав. 

 — Та ні, я. працюючи журналісткою, бачила всяке, — мене аж підмивало спитати, чому його називають вбивцею, але я не наважувалась.  — Може, викликати поліцію? 

— Охорона з цим розбереться, поки ми будемо їздити в справах, — він знизав плечима.

***

Сьогодні у Радислава було декілька зустрічей. Передостання затягнулась, а на останню, я так зрозуміла, ми їхали до когось додому. Це мене трохи здивувало, бо раніше ми ніколи не їздили ні до кого, а це от їхали якимось елітним кварталом приватних будинків на іншій стороні міста і зупинились перед масивними чорними воротами.

Мені цей будинок здався знайомим. Де ж я його бачила… Я ніяк не могла пригадати. 

Ворота перед нами відчинилися і ми вʼїхали всередину. 

— Ти ж працювала журналісткою, тож, певно, знаєш, до кого ми зараз приїхали? — запитав Радислав тихо, коли ми стояли під дверима будинку і чекали, коли нам відчинять. 

Охоронці стояли осторонь, як ті, що були у Радислава, так і "місцеві". 

 — Наче я вже тут була, але не пригадую, коли і з якої нагоди, — так само пошепки відповіла йому. 

— Якщо ти була в мера, що ж, ти мене змогла здивувати, — сказав Радислав, ледь усміхаючись. 

Тепер я згадала, колись разом з іншими активістами я мітингувала під цим будинком,  добиваючись того, щоб у місті не будувати торгівельний центр на місці пам’ятки архітектури. Але зараз мені було чомусь соромно у цьому зізнаватися. 

 — Мабуть, я його в світській хроніці бачила, — сказала обережно. 

Він хотів ще щось запитати, я побачила це на його обличчі, але він не встиг. Двері перед нами відчинилися і я побачила нашого мера. Зблизька він здавався ще вищим і кремезнішим, ніж здалеку. Вид взагалі мав загрозливий. 

— Радиславе, я такий радий, що в тебе вийшло вибратись! — він усміхнувся. — Ходімо всередину, вечеря вже холоне. 

За столом було накрито на трьох. Наш мер був розлучений, тож нічого дивного в цьому не було. Його колишня дружина переїхала в іншу країну одразу після розлучення. В ЗМІ багато писали про їхній розрив, щиро не розуміючи, як вона могла кинути такого чоловіка.

Радислав і Олександр Сергійович почали розмовляти про справи прямо за їжею. Ніби все проходило нормально, нічого дуже підозрілого я не почула. А потім Радислав вибачився і відійшов на хвилину, дістаючи мобільний, коли виходив з їдальні.

— Значить, ти і є та дівчина, — він обвів мене зацікавленим поглядом. — Дійсно непогано. Приїжджай сьогодні ввечері до мене, — заявив він раптом. 

 — Е-е-е, — я розгубилася. — Мене Радислав не відпустить, — сказала перше, що спало на думку.  Залишалося сподіватись, що так і буде, якщо мер звернеться до нього. 

— Мені Радислав не відмовить, — він хижо усміхнувся і торкнувся кінчиками пальців моєї руки. — Тобі обовʼязково сподобається, крихітко…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!