26. Думав про тебе...

Коли ми вийшли до стоянки, машина Радислава вже стояла на парковці, а сам Радислав стояв з мобільним, обпершись на неї спиною і дивлячись в телефон. Він ніби відчув мій погляд, бо одразу підвів очі і наші погляди зустрілись.

Я  повернулася до Андрія:

 — Дякую за гарний вечір… 

— Я трохи ревную, — раптом сказав він, торкнувшись долонею моєї долоні. — Ти мені дуже подобаєшся…

 — Ти теж мені подобаєшся, — я усміхнулась, почуваючись як на голках, бо розуміла, що Радислав стежить за нами. — Просто ми ще тільки недавно познайомились, не варто випереджати події…

— Так, авжеж, — він кивнув. — Ну хоч поцілувати я тебе можу? 

— Авжеж, — кивнула я. 

Він усміхнувся, торкнувся долонею моєї щоки, а потім подався вперед, до моїх губ і поцілував мене. 

— Добраніч, — сказала я, дивлячись йому в очі. А потім повернулася і піщла до машини Радислава. Вже, сідаючи в машину, ще раз глянула на Андрія і помахала йому. 

Радислав стискав кермо так, що я бачила, як сильно були напружені його руки. Ми виїхали з парковки, а він мені нічого не сказав. 

 — Все добре? — зрештою поцікавилась я. 

Він кивнув. Дороги були порожніми, тож ми їхали доволі швидко і вже наближались до будинку.

— Андрій образився на мене, — сказала я несподівано для самої себе. 

— Образився? — схоже, Радислав не очікував такої теми для розмови, бо голос його був здивований. — За що? — ми якраз заїжджали в ворота, коли він це запитав. 

— Що ви мене забрали, він сказав, що ви розраховуєте на секс, смішно, правда? — я засміялась. 

Але Радислав дивився на мене якось замислено. 

— Ну, хай ображається, то його проблеми, — сказав врешті-решт. 

— Іноді мені здається, що чоловіки ображаються через різні дрібниці, — я поглянула на нього. — Правда?

— Ну, може бути, — погодився він, поглянувши на мене. — Але жінки теж можуть ображатися через дрібниці. Ну, я в будь-якому разі радий, що ти поїхала додому зі мною. 

 — Може б ви ще порозважалися, якби не я, — я знизала плечима.  — Виходить, ви мусили їхати раніше через мене…

— Я не шкодую, що поїхав, — Радислав зазирнув мені в очі. — Ну, хоча коли побачив той поцілунок… Було неприємно.

 — Вибачте, — сказала я. — Я розумію, що вам було неприємно, і мені дуже шкода…

— Якби я не приїхав, ти б поїхала з ним далі? — він не відводив від мене погляду. — Кудись в готель?

— Авжеж, ні, ми лише пару днів знайомі, — я похитала головою. 

— Добре, — Радислав кивнув. — Ходімо додому. 

Він вийшов з машини, я пішла за ним. Ми зайшли в будинок. Вже було доволі пізно, певно, треба було йти спати.

Але коли ми увійшли до вітальні і увімкнули світло, я раптом побачила на його щоці та шиї якісь блискітки. 

Я  мимоволі простягла руку і торкнулася його обличчя, щоб стерти їх. Він поклав свою долоню поверх моєї і зазирнув мені в очі, шумно видихнувши і зробивши крок вперед, такий, що тепер між нами майже зовсім не було вільного простору.

— Якісь блискітки… тут, — прошепотіла я, відчуваючи, як серце спершу пропустило один удар, а потім закалатало в грудях з подвоєною силою. 

— Я хотів переспати з кимось, — сказав він майже пошепки. 

Мені захотілося, щоб він зараз обійняв мене і торкнувся губами моїх губ. Між нами ніби виникла якась силова напруга, як електричний струм, я прямо відчувала поколювання в кінчиках пальців і як волосинки на тілі піднімаються догори. 

Він подався вперед, але не до моїх губ, а до вуха, і продовжив:

— Не зміг, думав про тебе, — його гарячий подих обпалив шию…

***

гортай далі, там продовження ------------>