25. Листування і не тільки

Коли Андрій вибачився і сказав, що йому потрібно на кілька хвилин відійти, я одразу дістала телефон і написала Радиславу:

“Привіт, як твоя зустріч?”

Спеціально не писала “побачення”, хоча була впевнена, що зустрічається він із Тетяною. 

"Хіба я казав про якусь зустріч? Я казав, що їду розважатися." — відповів він і поставив веселий смайлик. 

Я відчула невдоволення, саме слово “розважатися” якось напружувало, ніби він пішов до дівчат легкої поведінки.

“Ну, я, мабуть, не так зрозуміла, — відповіла я. — А де ви розважаєтесь, якщо не секрет?”

"В барі в центрі, на Лесі Українки. А ти?" 

“А ми в клубі, але скоро, мабуть, я поїду додому”, — відповіла я. 

"Можу забрати тебе, якщо хочеш. У нього все одно навіть машини нема, щоб тебе підвозити", —  запропонував Радислав. 

“В Андрія є машина, просто він сюди приїхав на потязі, — заперечила я.  — Ну, можете забрати мене. я не проти. Йому буде легше, бо коли таксі їздитиме туди-сюди, потім виставлять гігантський рахунок.”

"Добре, присилай адресу, буду за хвилин двадцять. Влаштує?" — запитав Радислав.

“Так, зараз”, — у мене від музики вже почала боліти голова, тож я рада була поїхати додому. Скинула йому адресу, і тут якраз повернувся Андрій. 

 — Знаєш, я, мабуть, поїду додому, бо щось голова трохи болить, — сказала я. 

— Добре, давай я тебе підвезу, зараз таксі викличу, — кивнув Андрій і дістав мобільний.

 — За мною заїде Радислав, йому якраз по дорозі, — сказала я трохи знічено. 

— Йому по дорозі? — він вигнув брову. — Вночі отак? Тобто, ти з ним щойно листувалась, так? 

 — Так, — я кивнула. — Ну, по справі листувалась, чи це заборонено?

Відчула. що червонію, бо насправді це було зовсім не обговорення робочих питань, а обговорення самого Андрія. 

— Ну авжеж, "по справі", — Андрій підтис губи і відвів погляд. Я бачила, що йому неприємно. 

— Вибач, будь ласка, — я торкнулася його долоні. — Ну, просто він сказав, що зараз їхатиме додому і може мене підкинути, я вирішила, що так буде зручніше, адже ти теж втомився і хочеш швидше опинитися вдома…

— Я не хотів би, щоб тебе він підвозив, — Андрій зітхнув. 

— Але ми живемо в одному будинку, — нагадала я. — Якби він, скажімо, мені подобався б, то підвозь він мене чи ні, ми б усе одно зустрілися б з ним сьогодні увечері… Та ніяких особистих стосунків у мене з ним немає, лише ділові…

— Ясно, — процідив Андрій. — Ну, це твоє життя, я не можу заборонити тобі їхати з ним, це тупо. Добре, роби, що хочеш. Коли він приїде? Маю посадити тебе в машину, так не випущу саму на парковку, мало які психи там ходять. 

 — За двадцять хвилин, — зітхнула я. 

— Але скажу одну річ: якщо він отак зривається, щоб зробити щось подібне — він розраховує на секс. Кажу просто, щоб ти розуміла. 

 — Куди зривається? — не зрозуміла я. — Він просто їде додому і запропонував мене підвезти. Схоже, ти домислюєш те, чого немає…

— Ну, якби він не збирався, він би не ночував вдома, або ночував не сам, а з кимось. А він їде за тобою. Сама подумай. Якщо він ще й на машині, то значить, скоріш за все не пив. Що теж підозріло для такого часу в вихідний день. 

 — Може, він завтра має працювати, тож йому потрібна твереза голова, про такий варіант ти не подумав? — чомусь образилась я. 

— Так, авжеж, і тому він має тебе забрати, — хмикнув Андрій. 

Тут же я почула, як мені прийшло нове сповіщення. 

Я поглянула на екран і побачила, що це Радислав, який пише, що він вже тут, чекає на мене. 

 — Добре, проведи мене, будь ласка, до стоянки, — сказала я. — Я реально втомилася, і всі твої звинувачення не мають підстав. 

— Добре, ходімо…

***

гортай далі, там продовження ------------>