24. Навʼязлива думка

Ми з Радиславом працювали, ніби нічого і не трапилось, але я все одно відчувала напругу. Опів на сьому, коли ми вже завершили з промовою на завтра і планом дня, я сказала:

— У мене теж зʼявились плани на вечір, тож я піду перевдягнусь, ми ж вже закінчили?

— Так, — він кивнув. — Закінчили.

Він встав з-за столу і ми разом пішли до сходів, а вже коли були на другому поверсі і мали розходитись по кімнатах, Радислав запитав:

— Ти повернешся ночувати? 

— Так, — кивнула я. — А ви?

— Теж повернусь, — він ледь усміхнувся і я відчула якесь полегшення від цього. 

Потім ми обоє розійшлись по кімнатах. 

Я прийняла душ і вдягнула зелену сукню, яку дуже любила. Зробила легкий макіяж і залишилася задоволеною своїм відображенням у дзеркалі. Крапля парфумів — і я вже була готова до виходу.  

Коли вийшла, Радислав теж якраз вийшов з кімнати. Він був в темних джинсах і білій футболці, виглядав молодшим в такому вигляді. Було незвично бачити, що він виходить на люди не в звичних костюмах. Але на мою думку так він виглядав ще більш привабливо. 

Його погляд теж зупинився на мені.

— Ти дуже гарна сьогодні, — сказав він, безсоромно розглядаючи мене.

 — Дякую, — я відчула, що червонію. — Ви теж чудово виглядаєте. 

— Він заїде за тобою, чи тебе підкинути? — запитав Радислав, зазираючи мені в очі. 

 — Заїде, — кивнула я. Спіймала на тому, що хотіла б, щоб Радислав мене підвіз. Але вже пізно було щось змінювати в планах. 

— Тоді зустрінемось вдома за пару годин? — він продовжував пронизувати мене поглядом, від якого по моєму тілу йшло приємне тремтіння. Зараз все сприймалось якось гостріше, хтозна, чому. Тому що він сказав, що я гарна?

 — Так, — я усміхнулась. 

Він кивнув і ми пішли до виходу. Радислав сів в свою машину, а я пішла до хвіртки. Коли вийшла, то побачила, що Андрій вже стояв біля таксі і чекав на мене.

— Привіт, — він подався вперед і обійняв мене, а потім і чмокнув в кутик губ, як минулого разу.

Саме на цій сцені нас застав Радислав, коли виїхав за ворота. Він ще чекав, коли вони зачиняться, і весь цей час дивився прямо на мене, я відчувала його погляд, а потім, коли поглянула на нього, він одразу відвів очі. 

 — Ну що, поїдемо? — сказала я Андрію якось занадто поспішно. 

— Так, — він кивнув і вічинив переді мною дверцята таксі. Радислав в цей момент якраз поїхав далі по дорозі…

***

На вечерю ми прийшли до ресторану, в якому були з Радиславом після того мітингу. Я дуже здивувалась такому збігу, бо ж в Києві купа ресторанів, але Андрій повів мене саме сюди.

— Це один з пʼяти найкращих закладів міста, наскільки я зрозумів з гугла, — пояснив він, коли ми вже зробили замовлення. — Була тут? 

 — Ага, один раз, тут дійсно все смачно, — кивнула я. 

Ми зробили замовлення, Андрій, окрім їжі, запропонував випити по коктейлю перед клубом. Я не те щоб дуже хотіла пити, але вирішила, що раз Радислав іде в бар, він точно буде там пити, то чому я не можу випити один-другий коктейль?

Мене злило те, що я весь час про нього згадувала, але я нічого не могла з цим зробити. Може, якраз алкоголь трохи розслабить мене і я зможу не думати про нього, а зосередитись на Андрієві. 

Вечеря була дуже смачною, не дивлячись на те, що думками я була хтозна де. Після ми таки поїхали в клуб. Так як Андрій був на таксі, він міг пити алкоголь. Чомусь я знову подумала про Радислава. Він виїхав на машині, чи означало це, що він не буде пити? Або він не думає про таке… Чомусь після чергового коктейлю вже в клубі мене це почало хвилювати настільки, що я вже була не рада, що вибралась на це побачення. Мені раптом спало на думку, чи не написати Радиславу…

***

гортай далі, там продовження ------------>