20. Вхідне повідомлення

Врешті-решт його погляд зустрівся з моїм. Це була лише мить, але я чітко побачила, як він дивиться прямо на мене. 

Я вже навіть збиралась встати, але тут же він відвів погляд і пройшов в залу, озираючись навколо.  

Невже він таки не побачив мене? Ні, не може бути, він побачив… 

Я продовжила, як заворожена дивитись на нього. Здається, Радислав шукав когось. 

Ні, ну яка можливість такого збігу? Практично ніяка… Аж раптом до входу зайшла жінка. Я знала її, це була та сама з мітингу і з зустрічі, здається, шеф  на тій зустрічі називав її Тетяна?... 

Вона також почала озиратись по сторонах. Я звернула увагу, що на ній було мало косметики, вона виглядала так, ніби дуже поспішала на цю зустріч. 

Потім Тетяна побачила Радислава і підійшла до нього, він усміхнувся їй і вони пройшли за столик.

Чомусь я відчула неприязнь до Радислава. Вірніше, до них обох, але вона мені не подобалась і раніше, а тепер додалися неприємні відчуття і щодо Радислава, який казав тоді мені, що вона його не цікавить, але виходить все ж, що цікавить? Інакше чому б він тоді призначав їй зустріч?  

Вони сіли за столик, а я продовжувала спостерігати.

— …А ти згодна, Мішель? — раптом до мене дійшов голос Андрія. Трясця, я взагалі не чула, що саме він сказав до цього.  

 — Ой, вибач, — я відчула, що червонію. — Схоже, я замислилася і прослухала, що ти мені казав…

— Я пропонував сходити кудись ввечері, може, в кіно? Мама хотіла сходити в кінотеатр на якийсь фільм, ми могли б купити три білети. А до того десь повечеряти. Ну, вже після того, як мама трохи відпочине в квартирі, — пояснив Андрій. 

— Ми будемо дуже вдячні тобі, якщо сходиш з нами, — тут же додала тітка Рима. 

— Так, давайте сходимо, — я усміхнулася Андрію, сподіваючись, що Радислав зараз бачить нас. 

— Прекрасно, тоді так і зробимо! — сплеснула руками Рима. — Я піду відійду до вбиральні, скоро повернусь! — сказала вона і встала зі стільця та пішла, лишивши нас з Андрієм вдвох.

— То хто то був? — раптом запитав Андрій, усміхнувшись мені. — Той, через кого ти нічого не почула… Мами нема, розкажеш? 

 — Так, один знайомий, — сказала я, зовсім знітившись.  — А що, було дуже помітно, що я дивилася туди?

— Чесно кажучи, так, — він кивнув. — Це що, твій колишній? Ну, я не те щоб лізу в твої справи… Просто стало цікаво, якщо не хочеш, не говори.

 — Це мій роботодавець, — не стала вже говорити неправду я. — Але в нас немає ніяких стосунків, мені просто стало цікаво, з ким він там розмовляє…

— Здається, у нього побачення, — припустив Андрій. — Він же був з красивою молодою жінкою. Тим паче, в вихідний. Все виглядає логічно… 

 — Певно, що так, — я постаралась, щоб у моєму голосі не прозвучала досада, якуу я зараз відчувала. 

— Ну, розумію, що тобі може бути ніяково… Все ж, ви з ним живете під одним дахом, — кивнув Андрій. — Але не звертай уваги. Він же теж не звернув на тебе уваги, бо зараз у вас обох вільний від роботи день. Тобі взагалі треба розвіятись, ти виглядаєш втомленою. Тож думаю, кіно — те, що тобі треба.

 — Згодна,  — кивнула я. — Кіно — саме те, що треба, аби розвіятися…

Хоча в глибині душі думала тільки про те, запитає мене завтра Радислав, з ким я була в ресторані, чи не запитає…

В цю мить мені на телефон раптом прийшло повідомлення. Так як мобільний лежав прямо переді мною, я одразу побачила адресата і перевела погляд за столик Радислава…. 

***

гортай далі, там продовження ------------>