19. Неочікувана зустріч

Я, усміхнувшись і помахавши їм рукою, рушила в напрямку своїх гостей. 

 — Доброго ранку, рада вас бачити! Мама зараз в лікарні, але вона попросила мене вас зустріти і поселити в нашій квартирі!

— О, значить, ти і є Мішель? — усміхнулась Рима. — Дуже приємно познайомитись. Я колись бачила тебе ще маленькою, але певно ти мене не памʼятаєш. Мене звуть Рима.

 — Так, я Мішель, — кивнула я. — Мама багато розповідала про вас, я дуже рада познайомитись…

— А мене звати Андрій, — усміхнувся хлопець і зазирнув мені в очі. — Мені теж дуже приємно. 

 — Давайте викличемо таксі, і я відвезу вас до нас, ви зможете відпочити, а потім я покажу вам місто, — запропонувала я. — Або можна зараз десь перекусити, а вже потім поїдемо до квартири…

— Можна і перекусиити, — погодився Андрій. — Я якраз знаю хороший ресторанчик недалеко від адреси, на якій ви проживаєте. Колись був там декілька разіів, там японська кухня, мама її дуже любить. 

— Сину, може Мішель не подобається японська кухня… — сказала Рима. 

 — Подобається, — я кивнула. — Так і зробимо, бо вдома в нас немає готової їжі, я на роботі, мама в лікарні… Правда, сьогодні в мене вихідний, тож я повністю в вашому розпорядженні…

— Твоя мама казала, що ти працюєш на дому у якогось чоловіка? — уточнила тітка Рима. — Прямо з ночівлею… Це так?

 — Так, — мені чомусь стало трохи соромно. Але чому я маю соромитись, робота як робота, багато людей проживають вдома у свого роботодавця.. — Я його помічниця, він бізнесмен, дуже зайнятий роботою… 

— Мамо, ти занадто насідаєш на Мішель, — похитав головою Андрій. 

— Але все ж трохи дивно, коли молода дівчина живе у роботодавця, хіба ні? — не погодилась Рима. 

— Багато людей живуть у роботодавців. Кухарі, служниці, охоронці, — перерахував Андрій.

— Ну, може, але…

— І нічого такого в цьому нема, — перебив її Андрій і підморгнув мені. — Кожна робота — це робота, тут нема чого соромитись.

 — Так, — я відчула вдячність до нього. — До того ж ця робота добре оплачується, а мені потрібні гроші на лікування мами… Думаю, ви захочете її провідати, можна буде увечері з’їздити в лікарню…

— Так, обовʼязково! — кивнула Рима. — Заїдемо! 

— Певно, це важко, — зауважив Андрій. — Багато працювати для того, щоб оплатити лікування. Ти молодець, Мішель. Можна на "ти"?

— Без проблем, — усміхзнулась я. — А ти, Андрію, чим займаєшся?

— Зараз збираюсь влаштуватись в нову компанію. В своїй попередній я мав доволі високу посаду, але… — він на секунду замовк. — Дещо трапилось і я мав піти. 

 — Зрозуміло, — я не стала розпитувати далі, бо побачила, що йому неприємно піднімати цю тему. — Тоді ходімо поснідаємо, а потім ви розкладете речі і відпочинете…

***

Мамина подруга здалася мені дещо категоричною, але цілком приємною. А її син був дуже цікавим співрозмовником і мав чудове почуття гумору. Поки ми їхали на таксі в ресторан, то остання напруженість між нами зникла, я почувалася так, немов знаю їх уже багато років. 

— Андрій ніяк не знайде собі пару, — стала нарікати тітка Рима. — А я вже дуже хочу, щоб у нього була сім’я, щоб він зустрів якусь таку хорошу дівчину, як ти, Мішель…

— Мамо, — він ледь насупився, поглянувши на неї, але потім перевів погляд на мене. — Ну, ти, Мішель, дійсно дуже хороша, — тепер вже він усміхнувся. 

 — Мами всі так говорять, — я засміялась. — Моя точнісінько цими ж словами звертається до мене… ну тільки говорить, що хоче щоб я зустріла хорошого хлопця..

Ми зайшли до ресторану і сіли за столик, до нас підійшла офіціантка і стала приймати замовлення. А коли вона відійшла, в мене раптом застрягли в горлі слова, які я тільки що збиралася сказати. 

Я побачила, як до ресторану входить Радислав, він поки що не дивився у мій бік, але, безперечно, коли підійде ближче, він мене побачить… А я, як на зло, збрехала йому і сказала лише про мамину подругу, але не згадувала, що вона буде з сином…

***

гортай далі, там продовження ------------>