18. Гості

Моє серце забилось вдвічі частіше. Щойно він що, замовив вбивство? "Ніякої пощади", "щоб комар носа не підточив і на мене не вийшли"?... І ще захотів фотографії… Тобто, може, він не ризикує і сам не вбиває, а упивається фото?

Мене почало нудити від однієї думки про це.

Аж раптом двері кабінету відчинились прямо у мене під носом і Радислав здивовано поглянув на мене:

— Що, підслуховуєш? 

— Я тільки що підійшла, — швидко сказала я. — Збиралася постукати, а тут ви самі вийшли. 

— Мій боржник не хоче повертати борг, — він кивнув на мобільний в своїй руці. — Але мої хлопці вміють вибивати борги. 

 — Зрозуміло, — пробурмотіла я. — Я хотіла сказати, що вже вдома… Запитати, чи будуть якісь доручення…

— Ні, на сьогодні все, сьогодні і так був довгий день, — він похитав головою. — Завтра субота, то теж день буде легший. 

 — В мене ж завтра вихідний? — згадала я про те, що мала зустріти на вокзалі мамину подругу з сином. 

— Так, так, — він закивав. — Вихідний. У мене буде одна зустріч, але я там і сам впораюсь. Є якісь плани? — запитав він зацікавлено.

 — Мамину подругу потрібно зустріти і поселити у нас, — чомусь про те, що вона буде з сином, я змовчала. — А потім увечері я повернусь сюди. 

— Так, авжеж, роби все, що тобі потрібно, — знову кивнув Радислав, він виглядав якимось замисленим. — Якщо треба, я зможу тебе підвезти, або забрати. 

Я, здається, почервоніла. Ну чому я думала про те, що не хочу, щоб він побачив того сина маминої подруги? Мене це взагалі не мало хвилювати. У нас з Радиславом тільки ділові стосунки… Ну, зробив він мені масаж раз. Але нічого більшого… 

— Та я не хочу вас напружувати, знаю, що ви дуже зайнята людина, — сказала я. — Сама заберу її, не хвилюйтесь.  

— Ну добре, як скажеш, — погодився Радислав. — Ходімо вечеряти…

***

Наступного дня я встала рано, щоб поїхати на вокзал, Радислава на кухні ще не було, але я підозрювала, що він вже був в басейні внизу. 

Власне, коли я поснідала, він якраз зазирнув на кухню. Ми буквально зіштовхнулись в дверях. Він був з вологим волоссям, але слава Богу, вдягнений. Я чомусь почервоніла при цій думці. 

— Вже їдеш? Так рано? — запитав він, усміхаючись. Від його тихого голосу по шкірі чомусь пішли мурашки.

— Так, поїзд прибуває о восьмій, — відповіла я.  — Зробити вам каву?

— Можна, — він зазирнув мені в очі. — Якщо в тебе ще є час. 

— Так, ще є, — я кивнула, і тут чомусь згадала про сестру  того чоловіка, з яким я вчора зустрічалася. Чи він поводився з нею так само, як зі мною? 

Я зробила каву і собі і Радиславу, мигцем поглядаючи на нього. Він щось читав в телефоні, але в якусь мить поглянув на мене і наші погляди зустрілись.

Я чомусь одразу відвела погляд і відчула жар в щоках. Та що ж зі мною відбувається, чому він так впливає на мене? Треба буде сьогодні погуглити його родину, і зокрема сестру… Треба дізнатись правду і не думати про нього, як про чоловіка, принаймні, поки я все не буду знати… 

***

Коли ми випили каву, мені вже був час їхати і поїхала я сама, на таксі, як і казала Радиславу. Він не став більше пропонувати мені свою допомогу, я була йому за це вдячна. 

Я приїхала на вокзал всього за пʼятнадцять хвилин до прибуття потягу і поки шукала табло, а потім і потрібну колію, потяг якраз прибув. 

Я пройшла до потрібного вагону і встигла бути біля нього якраз на момент повної зупинки потягу.

Люди виходили і я намагалась серед них впізнати мамину давню подругу Риму, мама прислала мені її контакт і там було фото, тож я приблизно знала, як вона виглядає.

І от я їх помітила: молодого привабливого підкачаного брюнета з бородою і тітку Риму, про яку мені казала мама. Брюнет виявився дуже навіть симпатичним, мама не обманула…

***

гортай далі, там продовження ------------>