16. В кроці до правди?

Я сиділа за столиком в кафе всього пару хвилин, коли до мене підійшов молодий чоловік десь мого віку, привітався і запитав:

 — Це ви Мішель? 

 — Так, це я,  — відповіла, мимоволі уважно дивлячись на нього. він не викликав враження якогось шахрая, був симпатичний і схоже, ця зустріч хвилювала його не менше, ніж мене. — Сідайте, будь ласка. Про що ви хотіли мені розповісти?

— Як я і казав, я розповім вам про Марію, мою сестру, яка працювала у Радислава і загинула при дуже дивних обставинах, я впевнений, що винен у всьому саме він, але це доволі довга історія і я маю почати її з самого початку, щоб ви мали повну картинку…

 — Так, я вас уважно слухаю, — кивнула я.

— Коли Марія пішла працювати на Радислава, вона була веселою, компанійською дівчиною. Але поступово все почало змінюватись. Вона стала менше часу проводити з друзями, робота її все більше і більше заполоняла, а ще… Її заполонив сам шеф. Він спокусив її, — чоловік уважно поглянув на мене. — Я впевнений, він так спокушає кожну свою помічницю, можливо, це в нього якийсь ритуал. Він залишився єдиною "близькою" їй людиною. Вона аж марила їм.

Я замислилась. В моєму житті теж стало менше мого оточення, коли я почала працювати на Радислава.

Я майже не спілкувалась з подругами, весь час була в роботі. Навіть до мами не їздила, настільки була зайнята. Але ж Радислав не робив нічого особливого, щоб "розʼєднати" мене з іншими… Я сама погодилась на роботу з проживанням на його умовах. 

— Вона казала, що він відповідав на її почуття, — продовжив тим часом чоловік. — Певний час вона здавалась щасливою, хоч мене і насторожувало це все. А потім… Потім вона стала якоюсь іншою. Роздратованою, навіть переляканою. Я вже писав вам, що якось раз вона сказала, що за нею стежать. Я подумав, що у неї просто нервовий зрив через можливу відмову зі сторони Радислава. Я… Я не казав вам про це, але тоді я порадив їй звернутись до психолога, — зітхнув він. — Вона дуже образилась, встала і пішла з зустрічі… З того моменту і до аварії пройшло два тижні, які Марія ніяк не звʼязувалась зі мною. 

— А ви не звертались в поліцію? — запитала я. — Адже було якесь розслідування її загибелі?

— Так, авжеж, я звертався. Щойно відійшов від шоку і самобичування, одразу звернувся. Я розповів у відділку те, що зараз розповів вам. Але мене ніхто і слухати не схотів. Сказали, що винуватець трагедії, якого вони не змогли знайти, бо машина була в "розшуку" і належала зовсім іншій людині, ніяк себе не видав. Навіть ввечері, коли все це сталось, він відкрив сонцезахисний козирьок* на машині, щоб камери порушень швидкості не зняли його обличчя. Машину, до речі, потім знайшли. Сам її власник не мав ніяких звʼязків з Марією і ще мав алібі — він був в Харкові, коли все це відбулось. Власне, їздив на потязі, а машину лишив перед підʼїздом. Звідти її й угнали. Сусіди повідомили про це ще за день до трагедії.  Ну, він подав заяву… 

 — А з Радиславом ви спілкувалися? Що він вам сказав? — я відчула хвилювання, задаючи ці питання. Так немов відповідь зараз кине тінь на того Радислава, якого я знала, і це мене засмутить. Втім, інформація про те, що він спокушав усіх своїх помічниць, і так мене вже засмутила…

***

гортай далі, там продовження ------------>