15. Ще трохи

Зайшовши до мами в палату, я побачила, що вона лежить на ліжку з книгою в руках. Побачивши мене, вона заусміхалась:

 — Доню, як я рада тебе бачити!

 — Як ти себе почуваєш, мамо? — я підійшла і обійняла її. Потім почала викладати на тумбочку привезені фрукти.

— Все не так страшно, — вона обійняла мене у відповідь. — Ну, була аритмія, та і лікар знову нагадує про можливу необхідність операції. Але я сильна, я думаю, я і без операції впораюсь.

— Якщо потрібна операція, то зробимо, я знайду гроші, — я усміхнулась їй. — Все буде добре, ти скоро одужаєш. 

— Мила, тобі теж потрібно хоч трохи насолоджуватись життям, а не пахати з ранку до ночі, ти ще така молода… — вона зітхнула. 

— Ну, в мене не дуже важка робота, і роботодавець хороший, — постаралась її заспокоїти я. — Просто не дуже зручно, що весь час потрібно бути поруч із ним… Але зарплата цілком це виправдовує. 

— І все ж… Як ти будеш зустрічатись з друзями, як зустрінеш гідного чоловіка, якщо весь час будеш на роботі, і навіть житимеш там? — вона зазирнула мені в очі. — До речі, як твій шеф, він, сподіваюсь, не пристає до тебе?

— Ні, — я похитала головою. — Він поводиться дуже ввічливо, все нормально…

Хоча я згадала про деякі моменти, як тоді з масажем, і зрозуміла, що трохи покривила душею… Але може це й нічого не значило для Радислава, а я сама щось собі напридумувала? 

— І взагалі це не назавжди, — швидко завершила я фразу. — Попрацюю трохи і знайду іншу роботу, де матиму більше вільного часу. Головне, щоб ти одужала…

— Я буду в порядку, не переживай. Ти ж знаєш, я сильна, — вона усміхнулась. — Але обіцяй мені, що не підеш з головою тільки в роботу! Хочу, щоб ти насолоджувалась молодістю і зустрічалась з друзями. 

— Обіцяю, мамо, — я взяла її за руку. — Зі мною все буде добре. 

— І ще… Дуже хочу, щоб ти зустріла гідного чоловіка. До речі, в кінці тижня до нас зі Львова приїде моя подруга з сином. Так як я поки що точно буду в лікарні, треба буде, щоб ти їх зустріла і поселила у нас. Ну, принаймні, запропонувала. Я не впевнена, що Рима погодиться… Може, вони захочуть щось зняти. Хоча, вона казала, що її син якраз має співбесіду в Києві і якщо все пройде добре, вони теж планують переїхати і якраз за цей час могли б підшукати і нормальну квартиру.

 — Так, без проблем, хай живуть, поки знайдуть квартиру, я їх зустріну, тільки скажеш точний час прибуття…

— До речі, здається, її син, Олександр, дуже цікавий та перспективний молодий чоловік. Ти придивись до нього, — мама усміхнулась. 

 — Добре, — кивнула я, щоб вона не хвилювалася. Хоча всі сини її подруг, з якими вона мене намагалася познайомити раніше, були не в моєму смаку… певно і з цим Олександром повториться та ж сама історія. Але я вирішила їй цього не казати, щоб не засмучувати. 

— Після потягу обовʼязково зводи їх поснідати, або приготуй щось в квартирі… Твій шеф тебе зможе відпустити хоч на півдня в суботу? — запитала вона. — Ну, краще б взагалі на цілий день. 

 — Субота в мене вихідна, тож я можу хоч і цілий день провести з ними, показати їм місто, — я усміхнулась. 

— О, це буде прекрасно! — вона аж сплеснула в долоні. — Я дуже вдячна тобі, мила!

Тут я поглянула на годинник і згадала про призначену зустриіч, до якої вже залишалося небагато часу. 

 — Добре, я зараз побіжу, бо маю ще зустрітися з подругою, але незабаром обов’язково знову навідаю тебе, — сказала я. — Що тобі принести, може якісь нові книги? 

— Так, купи мені, будь ласка, якийсь новий любовний роман, — вона усміхнулась. 

 — Добре, домовились, — я обійняла її. — Скоро побачимось, прийдемо до тебе всі разом! А потім ти повернешся додому…

Вона щасливо усміхнулась і кивнула…

А я була налаштована нарешті дізнатись правду про Радислава. Тепер мене від неї відділяло буквально десять хвилин… Ще трохи, і я дізнаюсь його секрети…

***

гортай далі, там продовження ------------>