14. Домовленість

До емейлу також було додано контактний номер телефону і приписка про те, що якщо я готова зустрітись, то можу подзвонити йому напряму. Також тут було прохання видалити наше листування і підписати його в контактах телефону якимось жіночим імʼям, яке не викличе підозр. 

Я подумала, що обовʼязково маю зустрітись з ним. А щоб не викликати підозр про мій відʼїзд з будинку, я можу сказати Радиславу, що поїду до мами в лікарню.

Я дійсно планувала спочатку поїхати до мами, а вже потім зустрітись з тим незнайомцем десь в районі клініки, щоб не надто сильно затримуватись.

Тому я записала його телефон як "Сусідка Марина".

Ми швидко обговорили деталі вже в переписці, я сказала, що уточню час, і тепер мені треба було тільки поговорити з Радиславом…

Саме в момент, коли я вже заблокувала екран, до кухні знову зайшов Радислав:

— Ти поснідала? Час їхати на зустрічі. 

— Так, я готова, — кивнула я. 

***

На перших двох зустрічах не трапилось нічого особливого. Радислав зустрічався з трьома людьми по черзі. На першій зустрічі з ним обговорювали можливість оренди якогось ТЦ, на другій він якраз зустрічався з власником того ТЦ, а на третій…

Коли ми зайшли до ресторану і пішли до одного з відокремлених столиків, я побачила ту саму дівчину з мітингу разом із якимось повним і трохи лисим чоловіком в дорогому костюмі. Чоловік ляснув дівчину по сідницях, поки ми ще йшли до них. Вона почервоніла і відвела погляд. 

Коли ми підійшли ближче, вона з надією і мало не сльозами в очах поглянула на Радислава, але той ніяк не відреагував.

Чоловіки пили каву, передавали одне одному папери, обговорювали їх, а потім відійшли "подихати" свіжим повітрям. 

Коли вона переклала руки на стіл, я помітила на її запʼястках синці. Вона ніби спеціально демонструвала їх мені, хоч і не дивилась на мене. 

— Ви спите з Радиславом? — запитала вона раптом, поглянувши мені в очі. 

— Ні, — я похитала головою. — Я просто його помічниця! 

— Це добре, — вона зітхнула з полегшенням. — Пробачте, що запитала, але я мала це зробити до того, як діяти. Але ви зняли камінь з моїх плечей. 

— А як саме ви мали діяти? — запитала я. 

— Я знаю, що подобаюсь йому, — вона знизала плечима. — Раз у нього нікого нема, це полегшує все. 

— Ну, здається, нема, — я не стала говорити їй про те, що вона насправді Радиславу не подобається. Який у цьому сенс, вона лише подумає, що я приревнувала її чи ще щось в цьому дусі. 

Вона одразу усміхнулась, але не встигла нічого сказати, бо чоловіки якраз повернулись…

***

Коли зустріч вже підходила до кінця, і шеф цієї дівчини відійшов до вбиральні, вона раптом торкнулась долоні Радислава прямо при мені.

— Може, сходимо кудись разом? — запитала, дивлячись йому в очі.  

— Пробач, але я вже відповідав тобі на це питання, — він прибрав свою долоню. 

І саме в цю мить той мужик повернувся. Здається, він встиг побачити, як Радислав забирає свою руку, бо виглядав невдоволеним. 

Але він нічого не сказав, лише насупився і буркнув до дівчини:

 — Нам уже пора, йди в машину. 

Вона ще раз благально поглянула на Радислава, але той ніяк не відреагував. Вже за пару хвилин ми і самі були в машині. 

— Ну що, поїдемо додому? Ми зробили все, що планували. Чи може заїдемо кудись повечеряти?

Я ще встигала зустрітись з мамою, бо була тільки четверта година. Та і для вечері було рано… 

 — Мені треба зараз з’їздити до мами в лікарню, — відповіла я. — Можна відлучитися на кілька годин?

— Так, авжеж, — він кивнув. — Я можу завезти тебе, а потім поїду додому, кажи адресу…

***

Коли Радислав висадив мене біля лікарні, я написала адресу кафе неподалік тому чоловікові. Сказала, що зможу бути там за годину і матиму десь півгодини часу…

***

гортай далі, там продовження ------------>