13.  Рішення дізнатися.

Взявши телефон, я швидко вимкнула екран. 

— Подруга пише, — сказала перше, що спало на думку. 

— Чи друг? — він уважно поглянув на мене. 

— Я прочитаю згодом, треба було вимкнути сповіщення, щоб не заважали…

— Ти маєш право на особисте життя, — він знизав плечима і взяв черговий млинець. — Їж, поки млинці не охололи. 

Я взяла ще один млинець і почала їсти. Від серця трохи відлягло — здається, Радислав нічого не запідозрив…

***

Коли ми закінчили снідати, він пішов до свого кабінету, а я стала прибирати на кухні. і тут мій телефон задзвонив. Я побачила мамин номер на екрані і відчула докір сумління, що вже кілька днів їй не дзвонила. 

— Привіт, мамо, як ти поживаєш? 

— Привіт, сонечко… Ти тільки не хвилюйся, але… — вона замʼялась. — Загалом, я в лікарні. Але мені не так вже й погано, лікарі просто наполягли, хоч я і казала, що впораюсь і вдома…— затараторила вона швидко. — Просто тиск сильно скаче… Це не погіршення стану серця.

Я зітхнула. Все ж, їй було гірше, і так, я була поганою донькою, раз навіть не цікавилась… Все через Радислава, тих дивних людей на мітингу, а ще через лист того чоловіка. 

Але все одно мама мала бути для мене на першому місці, бо я пішла працювати сюди в першу чергу, щоб забезпечити їй краще життя.

 — Мені приїхати? — одразу запитала я.  — В якій ти лікарні?Чому Оксана мені не подзвонила?

— Я просила Оксану не турбувати тебе, сказала, що подзвоню сама, от і подзвонила… Ну правда, нічого такого серйозного… Я в другій, там, де і спостерігаюсь… — вона зітхнула. — Щодо приїхати… Певно, це буде незручно, ти ж тільки почала працювати у цього роботодавця? А прийомні години тільки до сьомої, ти певно ще працюєш до сьомої…

 — Так, ну завтра у мене вихідний, я приїду, привезу гроші, щось тобі купити? — відчувала велику провину за те, що не була поруч, коли мамин став погіршився. 

— Та нічого мені не треба… Ну, може, привези мені манго, таке, як ти купувала пару тижнів тому, мені дуже воно сподобалось, — сказала мама. — Приїжджай, буду рада побачити тебе, бо дуже скучила. 

 — Добре, обов’язково приїду. Одужуй швидше!  — завершивши розмову, я згадала про той лист від незнайомця і, озирнувшись, аби переконатися, що Радислав досі у себе в кабінеті, відкрила електронну пошту. 

Незнайомець із ніком, який було важко прочитати, писав:

“Добрий день, я б хотів, щоб про цю ситуацію дізналась преса, якщо ви журналістка, я можу зустрітися з вами і все розповісти. Моя сестра працювала помічницею у Радислава Коваля. Через якийсь час вона поскаржилась мені, що, здається, за нею стежать. Але я не сприйняв це всерйоз, якби ж тоді я переконав її звернутися до поліції! Та я не зробив цього, а через два тижні Марія загинула, її збила машина на переході, а винуватець аварії втік з місця пригоди, і його так і не знайшли… Я переконаний, що Коваль замішаний у її загибелі, а може він сам це й зробив…Він дуже небезпечна людина…”

Я ще раз перечитала усе написане… Подумала, що навіть якщо його сестра працювала на Радислава і загинула,то це міг бути просто нещасний випадок. Чому б він був до цього причетний? І все одно якесь відчуття небезпеки залишилось, мені здалося, що я збираю пазл, у якому бракує якихось деталей… Що ще приховує Радислав? Мені не залишалося нічого, як спробувати дізнатися всі його таємниці…

***

гортай далі, там продовження ------------>