6. Питання

За сніданком ми з Радиславом також не розмовляли. Він весь час втикав в мобільний і максимум, що сказав мені, так це "доброго ранку" і "смачного". У мене була спокуса підсипати йому хоча б солі в каву, щоб нарешті побачити його обличчя з якимось іншим виразом, аби ж тільки не з цим самовпевнено-спокійним. 

А що, це варіант. Завтра зранку можна буде спробувати. Я сказала, що не відмовлюсь від роботи, але якщо він сам мене вижене, то може і те прокляття з пошуками нової роботи пройде… 

Ми виїхали на місце відкриття так само мовчки, цього разу нас віз водій.

Коли вже підʼїжджали до місця, він сказав:

— Тримайся не дуже далеко, одразу після промови і хвилин двадцяти фуршету ми поїдемо. 

 — Добре, — я була рада, що не доведеться довго дивитися на цей фарс. 

Коли він піднявся на сцену, до мене підійшли двоє — молоді жінка і чоловік. У чоловіка з собою була камера, я подумала, що. мабуть, вони  мої колеги-журналісти. 

— Ви ж Мішель? — запитала жінка. — У нас до вас серйозна розмова… Хоча, скоріше, це пропозиція…

— І яка ж це пропозиція? — я навіть зраділа, подумавши, що мені запропонують роботу, і я зможу піти від Радислава.

— Тут не час і не місце про це говорити, але от, — чоловік простягнув мені флешку. — Якщо коротко, це ваш шанс вплинути на життя нашого міста, а можливо, і всієї країни. Перегляньте все уважно, коли будете самі, без вашого роботодавця. 

— Добре, — сказала я здивовано. — А що мені робити після того, як я це перегляну?

— На флешці є інструкція, — сказала жінка.

Чоловік торкнувся її плеча і кивнув в сторону. Я прослідкувала їхній погляд і побачила, що там був Радислав з якоюсь довгоногою і довговолосою блондинкою. 

Вона чомусь здалась мені неприємною. Дівчина зараз теж дивилася у наш бік. 

— Ми підемо, вам краще ніяк не згадувати про флешку і деталі нашої розмови Радиславу, — сказала вона і вони пішли в протилежний від Радислава бік.

Тим часом Радислав і та блондинка підійшли до мене.

— Але ви впевнені, що не хочете залишитись? Фуршет буде в найкращому суші-барі, — її наманікюрені нігтики торкнулись його долоні, а груди доркнулись ліктя. — А потім ще буде афтепаті в барі. Ви — найбажаніший гість. Ходімо з нами, будь ласка! 

Вона мене ще більше стала бісити, а він дивився на неї, усміхаючись своєю загадковою усмішкою. 

— Дякую за запрошення, але на жаль, мушу відмовитись, — він винувато усміхнувся. — Маю ще багато роботи.

Блондинка надула пухкі губки, а потім дістала з кишені візитівку і, підійшовши до нього майже впритул, всунула візитівку йому в кишеню.

— Тоді можемо зустрітись після ваших справ… Або може завтра, подзвоніть мені, — сказала тихо, але так, щоб я чула, після чого підморгнула йому, розвернулась на підборах і пішла геть.

Я відчула радість від того, що вона лишилась ні з чим. 

 — Ви швидко впоралися, — сказала, дивлячись на Радислава.  

— Так, ходімо, мені не дуже подобаються подібні заходи, на них страшенно нудно, — він кивнув в сторону парковки. 

 — Але все ж ви не відмовляєтесь брати в них участь, — додала я, коли ми вже пішли до авто.

— В моїй роботі головне — звʼязки. Люди. Не гроші, не посади. Все вирішується тим, з ким ти знайомий і наскільки у вас хороші стосунки. Весь мій бізнес побудований саме на тому, що я всіх знаю і можу всіх з усіма звести. Вирішити чиюсь кризу, знайти потрібного партнера. За все я отримую свій відсоток. Дружби не існує, але заради вигоди кожен з гостей цієї вечірки виконає майже будь-яке моє прохання, розумієш,  про що я?

 — Так, здається, розумію, — я подумала, що він досить безпринципний і зовсім не соромиться цього, навпаки, пишається.  Це мене злило, але разом з тим… Я не могла думати тільки про це. Чомусь більшість моїх думок крутилась навколо зовсім іншого питання і я сама не помітила, як задала це питання вголос: — А та дівчина чого від вас хотіла?...

Тут же подумала, що, певно, він зараз скаже, що я надто допитлива, але його моє запитання. здається, зовсім не здивувало…

***

гортай далі, там продовження ------------>