5. Рішення

Мабуть мої емоції відбилися на обличчі, бо Радислав вигнув брову.

— То що? — повторив він своє питання. — Ти якось так дивишся на мене, ніби щось трапилось.

— Але той парк — це історична пам’ятка, там наче не була дозволена забудова…

— Ну, як бачиш, зараз дозвіл є, — він знизав плечима.

— Але це не правильно! — обурилась я. — Ви купили цей дозвіл! 

— Я взагалі тільки запрошений гість, — хмикнув Радислав. Здається, на його губах промайнула усмішка. — Хоча… Якщо вже бути абсолютно чесним… — він встав з дивану і підійшов близько-близько, так, що я відчувала аромат його парфумів, щось сандалове, сильне і таке чоловіче… У мене чомусь аж подих перехопило від цього аромату. — Авжеж, цей дозвіл було куплено, бо все в цьому житті можна купити за гроші, — сказав він мені на вухо.

— Зовсім ні, є багато речей, які не можна купити, — заперечила я. 

— І що ж наприклад? — він видихнув мені в шию.

Я відчула, як мої щоки почали горіти, а серце сильно закалатало в грудях. 

— Ну, дружбу, кохання… — сказала я тихо. 

— Ні того, ні іншого не існує, Мішель. Є тільки бажання, хімія і вигода. Чоловік хоче жінку, а жінка хоче чоловіка. Ця хімія може здатись тобі коханням, але по факту це просто тваринне бажання володіти іншою людиною. Дружба не краще, це просто взаємовигідне спілкування, хай вигода й емоційна, а не матеріальна, так само як і при пристрасті. 

— А як тоді ті люди, які борються за справедливість, яку вигоду вони отримують? — не погодилась я. — Це цілком безкорисливе бажання допомогти іншим!

— Ні, ці люди найгірші лицеміри, — він похитав головою. — Вони прикидаються, що "борються за справедливість", але насправді просто самостверджуються і підвищують своє ПВВ, почуття власної важливості. 

 — Але результати їхньої діяльності все одно важливі для інших людей, незважаючи на те, що хтось вважає, що вони самостверджуються… На відміну від тих, хто  виправдовує себе, а діє неправильно, як ви зараз…

Я відчувала, що ходжу по тонкому льоду, ось зараз він скаже, що передумав мене брати на роботу… Але принципи для мене були важливіші, я не збиралася лицемірити заради збереження робочого місця. 

—  Ну, вся моя робота завʼязана на протилежних від твоїх принципах, — він вигнув брову. — То що, тепер ти відмовишся працювати зі мною? 

Він був так близько, що це страшенно відволікало. Але я все ж сконцентрувалася і спробувала зважити всі “за” і “проти”, що було б, якби я зараз пішла. Звісно, я б довела йому, що є люди, які не продають свої принципи, але це приємне почуття затьмарилося б тим, що я впізла б у ще більші борги… Якби я жила сама, без хворорї мами, то могла б заощаджувати і яккось протягла б, доки знайду нову роботу, але мама потребувала хорошого харчування, дорогих ліків… Я не могла отак забити на все…

“Почну прямо сьогодні шукати нове місце, — сказала собі я. — І як тільки щось знайду, навіть з гіршою зарплатою, одразу піду звідси.” 

Коли я прийняла рішення, мені стало легше, і я поглянула Радиславу в очі:

 — Ні, не відмовлюся. Принаймні поки що…

До наступного дня ми з Радиславом більше практично не спілкувались. Він показав мені мою кімнату, забрав промову, яку я написала, ми повечеряли в тиші, а потім розійшлись по своїх кімнатах.

Я довго не могла заснути, навіть почала шукати нову роботу, як і думала. Але чомусь так і не відправила резюме. Може, боялась, що мені знову всі почнуть відмовляти, як до цього. 

Добре, займусь цим вже завтра, після того, як відбуду те відкриття.

Але я ще не знала, що завтра станеться те, що кардинально все змінить…

***

гортай далі, там продовження ------------>